Japan, country (2005 est. pop. 127,417,000), 145,833 sq mi (377,835 sq km), occupying an archipelago off the coast of E Asia. The capital is Tokyo, which, along with neighboring Yokohama, forms the world's most populous metropolitan region.
Land
Japan proper has four main islands, which are (from north to south) Hokkaido, Honshu (the largest island, where the capital and most major cities are located), Shikoku, and Kyushu. There are also many smaller islands stretched in an arc between the Sea of Japan and the East China Sea and the Pacific proper. Honshu, Shikoku, and Kyushu enclose the Inland Sea. The general features of the four main islands are shapely mountains, sometimes snowcapped, the highest and most famous of which is sacred Mt. Fuji; short rushing rivers; forested slopes; irregular and lovely lakes; and small, rich plains. Mountains, many of them volcanoes, cover two-thirds of Japan's surface, hampering transportation and limiting agriculture.
On the arable land, which is only 11% of Japan's total land area, the population density is among the highest in the world. The climate ranges from chilly humid continental to humid subtropical. Rainfall is abundant, and typhoons and earthquakes are frequent. (For a more detailed description of geography, see separate articles on the individual islands.) Mineral resources are meager, except for coal, which is an important source of industrial energy. The rapid streams supply plentiful hydroelectric power. Imported oil, however, is the major source of energy. One-third of Japan's electricity comes from nuclear power. The rivers are generally unsuited for navigation (only two, the Ishikari and the Shinano, are over 200 mi/322 km long), and railroads and ships along the coast are the chief means of transportation. The Shinkansen "bullet train," the second-fastest train system in the world after France's TGV, was inaugurated in 1964 between Tokyo and Osaka and later extended.
Japanese Society
Japan is an extremely homogeneous society with non-Japanese, mostly Koreans, making up less than 1% of the population. The Japanese people are primarily the descendants of various peoples who migrated from Asia in prehistoric times; the dominant strain is N Asian or Mongoloid, with some Malay and Indonesian admixture. One of the earliest groups, the Ainu, who still persists to some extent in Hokkaido, is physically somewhat similar to Caucasians.
Japan's principal religions are Shinto and Buddhism; most Japanese adhere to both faiths. While the development of Shinto was radically altered by the influence of Buddhism, which was brought from China in the 6th cent., Japanese varieties of Buddhism also developed insects such as Jodo, Shingon, and Nichiren. Numerous sects called the "new religions," formed after World War II and have attracted many members. One of these, the Soka Gakkai, a Buddhist sect, grew rapidly in the 1950s and 60s and became a strong social and political force. Less than 1% of the population are Christians. Confucianism has deeply affected Japanese thought and was part of the generally significant influence that Chinese culture wielded on the formation of Japanese civilization.
The Japanese educational system, established during the Allied occupation after World War II, is one of the most comprehensive and effective in the world. The two leading national universities are at Tokyo and Kyoto. The standard of living improved dramatically from the 1950s on, and the Japanese have the highest per capita income of all Asians (excluding the citizens of the major oil producers). Programs for social welfare and health insurance are fairly comprehensive. Since 1961, Japan has had a health-insurance system that covers all of its citizens. Major concerns confronting policy planners are the expected steady decline in the population during the 21st cent. (the population decreased for the first time in 2005) and the large and growing portion of the population that is elderly.
Economy
Japan's farming population has been declining steadily and was about 6% of the total population in the 1990s; agriculture accounted for only 2% of the GNP. Arable land is intensively cultivated; farmers use irrigation, terracing, and multiple cropping to coax rich crops from the overworked soil. Rice and other cereals are the main crops; some vegetables and industrial crops, such as mulberry trees (for feeding silkworms), are also grown, and livestock is raised. Fishing is highly developed, and the annual catch is one of the largest in the world. The decision by many nations to extend economic zones 200 mi (322 km) offshore has forced Japan to concentrate on more efficiently exploiting its own coastal and inland waters.
In the late 19th cent. Japan was rapidly and thoroughly industrialized. Textiles were a leading item; vast quantities of light manufactures were also produced, and in the 1920s and 1930s heavy industries were greatly expanded, principally to support Japan's growing imperialistic ambitions. Japan's economy collapsed after the defeat in World War II, and its merchant marine, one of the world's largest in the 1930s, was almost totally destroyed. In the late 1950s, however, the nation reemerged as a major industrial power. By the 1970s it had become the most industrialized country in Asia and the second greatest economic power in the world after the United States.
Japanese industry is concentrated mainly in S Honshu and N Kyushu, with centers at Tokyo, Yokohama, Osaka, Kobe, and Nagoya. In the 1950s and 1960s, textiles became less important in the Japanese industry while the production of heavy machinery expanded. Japanese industry depends heavily on imported raw materials, which make up a large share of the country's imports. Japan receives all of its bauxite, phosphate, steel scrap, and iron ore from imports, as well as virtually all of its crude oil and copper ore. Manufactured goods make up the vast majority of the nation's exports. Japan became one of the world's leading producers of machinery, motor vehicles, ships, and steel, and by the 1980s it had become a leading exporter of high-technology goods, including electrical and electronic appliances. It has increasingly shifted some of its industries overseas through outsourcing and has made massive capital investments abroad, especially in the United States and the Pacific Rim. With the recession of 2001, the closing of manufacturing plants in Japan accelerated, as did the opening of plants abroad, particularly in China. Since the late 1960s, its economy has been marked by a large trade surplus, with the United States and Europe accounting for more than half its exports. Japan has also become a global leader in financial services, with some of the world's largest banks, but for many years after the collapse of the stock and real estate markets in the early 1990s, many of Japan's banks were burdened with high numbers of nonperforming loans.
Government and Politics
The government in Japan is based on the constitution of 1947, drafted by the Allied occupation authorities and approved by the Japanese diet. It declares that the emperor is the "symbol of the state" but that sovereignty rests with the people. Hirohito was emperor from 1926 until his death in 1989; he was succeeded by his son, Akihito.
Japan's national diet has sole legislative power. The diet is composed of the house of representatives, a body of 480 members elected for terms of four years, approximately three-fifths of which are chosen by single-seat constituencies and the rest proportionally; and the house of councilors, having 252 members elected for terms of six years. Executive power is vested in a cabinet appointed and headed by the prime minister, who is elected by the diet and is usually the leader of the majority party in that body. A supreme court heads an independent judiciary.
Most political parties in Japan are small and do not have broad, mass memberships; their members are mainly professional politicians. Japan currently has more than 10,000 parties, most of the local and regional. The Liberal Democratic Party (LDP) held the majority of seats in the diet from 1955, when the party was formed, to 1993, when an opposition coalition formed a government; however, it was back in power in 1996. Relatively conservative, the LDP has supported the alliance with the United States and the mutual security pacts between the two countries. The Social Democratic Party (SDP, formerly the Socialist party), which has opposed the security treaties with the United States, was long the chief LDP rival; in 1994-99, however, the party formed a governing coalition with the LDP. Other significant parties tended to be somewhat fluid groupings in the 1990s; important ones currently include the Democratic Party of Japan, which is now Japan's largest opposition party, and New Komeito.
Japan is divided into 47 prefectures, each governed by a popularly elected governor and a unicameral legislature. Cities, towns, and villages elect their own mayors and assemblies.
Early History to the Ashikaga Shoguns
Japan's early history is lost in legend. The divine design of the empire—supposedly founded in 660 BC by the Emperor Jimmu, a lineal descendant of the sun goddess and ancestor of the present emperor—was held as official dogma until 1945. Actually, reliable records date back only to about AD 400. In the first centuries of the Christian era, the country was inhabited by numerous clans or tribal kingdoms ruled by priest-chiefs. Contacts with Korea were close, and bronze and iron implements were probably introduced by invaders from Korea around the 1st cent. By the 5th cent. the Yamato clan, whose original home was apparently in Kyushu, had settled in the vicinity of modern Kyoto and had established a loose control over the other clans of central and W Japan, laying the foundation of the Japanese state.
From the 6th to the 8th cent. the rapidly developing society gained much in the arts of civilization under the strong cultural influence of China, then flourishing in the splendor of the T'ang dynasty. Buddhism was introduced, and the Japanese upper classes assiduously studied Chinese language, literature, philosophy, art, science, and government, creating their own forms adapted from Chinese models. A partially successful attempt was made to set up a centralized, bureaucratic government like that of imperial China. The Yamato priest-chief assumed the dignity of an emperor, and an imposing capital city, modeled on the T'ang capital, was erected at Nara, to be succeeded by an equally imposing capital at Kyoto.
By the 9th cent., however, the powerful Fujiwara family had established firm control over the imperial court. The Fujiwara influence and the power of the Buddhist priesthood undermined the authority of the imperial government. Provincial gentry—particularly the great clans who opposed the Fujiwara—evaded imperial taxes and grew strong. A feudal system developed. Civil warfare was almost continuous in the 12th cent.
The Minamoto family defeated their rivals, the Taira, and became masters of Japan. Their great leader, Yoritomo, took the title of shogun, established his capital at Kamakura, and set up a military dictatorship. For the next 700 years, Japan was ruled by warriors. The old civil administration was not abolished, but gradually decayed, and the imperial court at Kyoto fell into obscurity. The Minamoto soon gave way to the Hojo, who managed the Kamakura administration as regents for puppet shoguns, much as the Fujiwara had controlled the imperial court.
During the 1930s the military party gradually extended its control over the government, brought about an increase in armaments, and reached a working agreement with the zaibatsu. Military extremists instigated the assassination of Prime Minister Inukai in 1932 and an attempted coup in 1936. At the same time, Japan was experiencing a great export boom, due largely to currency depreciation. From 1932 to 1937, Japan engaged in gradual economic and political penetration of N China. In July 1937, after an incident at Beijing, Japanese troops invaded the northern provinces. Chinese resistance led to full-scale though undeclared war. A puppet Chinese government was installed in Nanjing in 1940.
Meanwhile, relations with the Soviet Union were tense and worsened after Japan and Germany joined together against the Soviet Union in the Anti-Comintern Pact of 1936. In 1938 and 1939 armed clashes took place on the Manchurian border. Japan then stepped up an armament program, extended state control over industry through the National Mobilization Act (1938), and intensified police repression of dissident elements. In 1940 all political parties were dissolved and were replaced by the state-sponsored Imperial Rule Assistance Association.
After World War II erupted (1939) in Europe, Japan signed a military alliance with Germany and Italy, sent troops to Indochina (1940), and announced the intention of creating a "Greater East Asia Co-Prosperity Sphere" under Japan's leadership. In Apr., 1941, a neutrality treaty with Russia was triumphantly concluded. In Oct. 1941, the militarists achieved complete control in Japan, when Gen. Hideki Tojo succeeded a civilian, Prince Fumimaro Konoye, as prime minister.
Unable to neutralize U.S. opposition to its actions in SE Asia, Japan opened hostilities against the United States and Great Britain on Dec. 7, 1941, by striking at Pearl Harbor, Singapore, and other Pacific possessions. The fortunes of war at first ran in favor of Japan, and by the end of 1942, the spread of Japanese military might over the Pacific to the doors of India and of Alaska was prodigious. Then the tide turned; territory was lost to the Allies island by island; warfare reached Japan itself with intensive bombing; and finally in 1945, following the explosion of atomic bombs by the United States over Hiroshima and Nagasaki, Japan surrendered on Aug. 14, the formal surrender being on the U.S. battleship Missouri in Tokyo Harbor on Sept. 2, 1945.
Surrender and Occupation
The Japanese surrender at the end of World War II was unconditional, but the terms for Allied treatment of the conquered power had been laid down at the Potsdam Conference. The empire was dissolved, and Japan was deprived of all territories it had seized by force. The Japanese Empire at its height had included the southern half of Sakhalin, the Kuril Islands, the Ryukyu Islands, Taiwan, the Pescadores, Korea, the Bonin Islands, the Kwantung protectorate in Manchuria, and the island groups held as mandates from the League of Nations (the Caroline Islands , Marshall Islands, and Mariana Islands. In the early years of the war, Japan had conquered vast new territories, including a large part of China, SE Asia, the Philippines, and the Dutch East Indies. With the defeat, Japan was reduced to its size before the imperialist adventure began.
The country was demilitarized, and steps were taken to bring forth "a peacefully inclined and responsible government." Industry was to be adequate for peacetime needs, but war-potential industries were forbidden. Until these conditions were fulfilled Japan was to be under Allied military occupation. The occupation began immediately under the command of Gen. Douglas MacArthur. A Far Eastern Commission, representing 11 Allied nations and an Allied council in Tokyo, was to supervise general policy. The commission, however, suffered from the rising tension between the USSR and the Western nations and did not function effectively, leaving the U.S. occupation forces in virtual control.
The occupation force controlled Japan through the existing machinery of the Japanese government. A new constitution was adopted in 1946 and went into effect in 1947; the emperor publicly disclaimed his divinity. The general conservative trend in politics was tempered by the elections of 1947, which made the Social Democratic Party headed by Tetsu Katayama the dominant force in a two-party coalition government. In 1948 the Social Democrats slipped to a secondary position in the coalition, and in 1949 they lost power completely when the conservatives took full charge under Shigeru Yoshida.
Many of the militarist leaders and generals were tried as war criminals and in 1948 many were convicted and executed, and an attempt was made to break up the zaibatsu. Economic revival proceeded slowly with much unemployment and a low level of production, which improved only gradually. In 1949, however, MacArthur loosened the bonds of military government, and many responsibilities were restored to local authorities. At San Francisco in Sept. 1951, a peace treaty was signed between Japan and most of its opponents in World War II. India and Burma (Myanmar) refused to attend the conference, and the USSR, Czechoslovakia, and Poland refused to sign the treaty. It nevertheless went into effect on Apr. 28, 1952, and Japan again assumed full sovereignty.
Postwar Japan
The elections in 1952 kept the conservative Liberal party and Premier Shigeru Yoshida in power. In Nov. 1954, the Japan Democratic party was founded. This new group attacked governmental corruption and advocated stable relations with the USSR and Communist China. In Dec. 1954, Yoshida resigned, and Ichiro Hatoyama, leader of the opposition, succeeded him. The Liberal and Japan Democratic parties merged in 1955 to become the Liberal Democratic Party (LDP). Hatoyama resigned because of illness in 1956 and was succeeded by Tanzan Ishibashi of the LDP. Ishibashi was also forced to resign because of illness and was followed by fellow party member Nobusuke Kishi in 1957.
After the LDP split over the issue of political reforms in 1993, the Miyazawa government fell. None of Japan's political parties managed to win a majority in the subsequent elections. An opposition coalition formed a government and Morihiro Hosokawa became prime minister. Hosokawa resigned in 1994 and was succeeded by fellow coalition member Tsutomu Hata, who resigned after just two months in office. In June 1994, Tomiichi Murayama was named prime minister of an unlikely coalition of Socialists (now the Social Democrats) and Liberal Democrats, thus becoming the nation's first Socialist leader since 1948.
Despite that mandate and his initial popularity, Koizumi had difficulty passing more than superficial economic reforms, as powerful and entrenched bureaucratic and LDP interests resisted change. The stagnant economy, hindered by a domestic deflationary spiral that began in the early 1990s and by contraction overseas, experienced its fourth recession in 10 years in 2001. In November unemployment reached 5.5%, a postwar high. In part because of already high levels of government debt, Koizumi's government adopted a 2002 budget that reduced expenditures, instead of increasing spending to stimulate the economy. The economy improved beginning in 2002, but the government continued to fail to make any significant economic reforms. Also in 2002, Koizumi made a landmark visit to North Korea, which led to an agreement to establish diplomatic relations between Japan and North Korea.
Elections in 2003 resulted in large gains for the opposition Democratic party, but the LDP-led coalition retained a significant majority in parliament. Following the election, the New Conservatives merged with the LDP. The LDP and New Komeito party largely held onto their majority in July, 2004, upper house elections, but the opposition Democratic party made solid gains at the expense of smaller parties.
Японія, країна (у 2005 р. 127,417 000), 145,833 кв. Км (377,835 кв. Км), що займає архіпелаг біля узбережжя Європейської Азії. Столиця - Токіо, який поряд із сусідньою Йокогамою утворює найнаселеніший у світі мегаполіс.
Земля
У власній Японії є чотири основні острови, які є (з півночі на південь) Хоккайдо, Хонсю (найбільший острів, де розташована столиця та більшість великих міст), Шикоку та Кюсю. Існує також багато менших островів, що простягнулися в дузі між Японським та Східно-Китайським морем та власним Тихим океаном. Хонсю, Шикоку та Кюсю обкладають Внутрішнє море. Загальними рисами чотирьох головних островів є стрункі гори, іноді засніжені, найвищий і найвідоміший з яких - священний гор. Фуджі; короткі бурхливі річки; лісисті схили; нерегулярні та милі озера; і невеликі, багаті рівнини. Гори, багато з яких вулкани, охоплюють дві третини поверхні Японії, перешкоджаючи транспортуванню та обмежуючи сільське господарство.
На ріллі, яка становить лише 11% загальної площі земель Японії, щільність населення є однією з найвищих у світі. Клімат коливається від холодно вологих континентальних до вологих субтропічних. Опади рясні, а тайфуни та землетруси часті. (Більш детальний опис географії див. Окремі статті про окремі острови.) Мінеральні ресурси мізерні, крім вугілля, яке є важливим джерелом промислової енергії. Швидкі потоки постачають рясну гідроелектричну енергію. Однак імпортна нафта є основним джерелом енергії. Третина електроенергії Японії надходить від атомної енергетики. Річки, як правило, непристосовані для судноплавства (лише дві, Ісікарі та Шинано, довжиною понад 200 миль / 322 км), а залізничні дороги та кораблі уздовж узбережжя є головним засобом пересування. "Кульовий потяг Шинкансена" - друга за швидкістю система поїздів у світі після ТГВ Франції, була відкрита в 1964 році між Токіо та Осакою, а згодом була розширена.
Японське товариство
Японія - надзвичайно однорідне суспільство з не японцями, переважно корейцями, що становлять менше 1% населення. Японський народ - це насамперед нащадки різних народів, які мігрували з Азії в доісторичні часи; домінуючим штамом є азіатський або монголоїдний, з деякою малайською та індонезійською домішкою. Одна з найбільш ранніх груп, Айну, яка все ще певною мірою зберігається в Хоккайдо, фізично дещо схожа на кавказців.
Основними релігіями Японії є синтоїзм та буддизм; більшість японців дотримуються обох конфесій. У той час як розвиток синто були докорінно змінені під впливом буддизму, який був завезений з Китаю в 6 ст., Японські різновиди буддизму також розвивалися в таких сектах, як Джодо, Шингон та Нікірен. Численні секти, які називаються "новими релігіями", утворилися після Другої світової війни та залучили багато членів. Один із них, сока Гаккай, буддистська секта, швидко розвивався у 1950-х та 60-х роках і став сильною соціальною та політичною силою. Менше 1% населення - християни. Конфуціанство глибоко вплинуло на японську думку і було частиною загально значущого впливу, яке китайська культура мала на формування японської цивілізації.
Японська освітня система, створена під час окупації союзників після Другої світової війни, є однією з найбільш всебічних і ефективних у світі. Два провідних національних університети знаходяться в Токіо та Кіото. Рівень життя різко покращився з 1950-х років, і японці мають найвищий дохід на душу населення серед усіх азіатців (за винятком громадян основних виробників нафти). Програми соціального забезпечення та медичного страхування досить комплексні. З 1961 року в Японії була система медичного страхування, яка охоплює всіх її громадян. Основними проблемами, з якими стикаються планові політики, є очікуване стійке скорочення населення протягом 21-го століття. (чисельність населення вперше зменшилась у 2005 році) та велику та зростаючу частину населення, яке є літнім.
Економіка
Землеробське населення Японії постійно зменшується і становило близько 6% від загальної чисельності населення у 90-х роках; сільське господарство становило лише 2% ВНП. Інтенсивно обробляються ріллі; фермери використовують зрошення, терасування та багаторазове обрізання, щоб пригадати багаті культури з перевантаженої грунту. Рис та інші злаки - основні культури; також вирощують деякі овочі та технічні культури, такі як шовковиця (для живлення шовкопрядів), а також вирощують худобу. Риболовля є високорозвиненою, а щорічний вилов є одним з найбільших у світі. Рішення багатьох держав розширити економічні зони на 200 миль (322 км) на березі моря змусило Японію сконцентруватися на більш ефективному використанні власних прибережних і внутрішніх вод.
В кінці 19 ст. Японія швидко та ретельно індустріалізувалася. Текстиль був провідним предметом; також було вироблено велику кількість легких виробництв, а у 1920-ті та 1930-ті роки важкі галузі були значно розширені, головним чином для підтримки зростаючих імперіалістичних амбіцій Японії. Економіка Японії занепала після поразки у Другій світовій війні, і її торгова морська піхота, одна з найбільших у світі в 1930-х, була майже повністю знищена. Однак наприкінці 50-х років нація перетворилася на велику промислову державу. До 1970-х років вона стала найбільш промислово розвиненою країною в Азії та другою за величиною економічною силою в світі після США.
Японська промисловість зосереджена в основному в С Хонсю та Н Кюсю, з центрами в Токіо, Йокогамі, Осаці, Кобе та Нагої. У 1950-1960-х рр. Текстиль став менш важливим для японської промисловості, тоді як виробництво важкої техніки розширилося. Японська промисловість сильно залежить від імпортної сировини, яка становить велику частку в імпорті країни. Японія отримує весь імпорт бокситів, фосфатів, металобрухту та залізної руди, а також практично всю свою сировину та мідну руду. Промислові товари складають переважну більшість експорту країни. Японія стала одним з провідних світових виробників машин, автомобілів, кораблів і сталі, а до 1980-х років стала провідним експортером високотехнологічних товарів, включаючи електричні та електронні прилади. Він дедалі більше переміщував частину своєї галузі за кордон за допомогою аутсорсингу та здійснював великі капітальні вкладення за кордон, особливо в США та Тихоокеанський край. З рецесією 2001 року закриття виробничих заводів у Японії прискорилось, як і відкриття заводів за кордоном, особливо в Китаї. З кінця 1960-х її економіка відзначалася великим торговим надлишком, на США та Європу припадало більше половини експорту. Японія також стала світовим лідером у сфері фінансових послуг з деякими найбільшими банками у світі, але протягом багатьох років після краху фондових та ринків нерухомості на початку 1990-х багато банків Японії були обтяжені великою кількістю неповноцінних позик.
Уряд та політика
Уряд Японії базується на конституції 1947 р., Розробленій союзними окупаційними владами та затвердженій японською дієтою. Він заявляє, що імператор є "символом держави", але суверенітет покладається на народ. Хірохіто був імператором з 1926 року до своєї смерті в 1989 році; його змінив його син Акіхіто.
Національна дієта Японії має виключну законодавчу силу. Раціон складається з палати представників - органу з 480 членів, обраних строком на чотири роки, приблизно три п'яті з яких обираються одномісними округами, а решта пропорційно; і будинок рад, що має 252 члена, обраних строком на шість років. Виконавча влада покладається на кабінет, який призначається і очолює прем'єр-міністр, який обирається на засіданні і зазвичай є лідером партії більшості в цьому органі. Верховний суд очолює незалежну судову владу.
Більшість політичних партій Японії невеликі і не мають широкого, масового членства; їх членами є переважно професійні політики. В даний час в Японії є понад 10 000 партій, більшість з яких місцеві та регіональні. Ліберально-демократична партія (ЛДП) займала більшість місць у дієті з 1955 року, коли партія була утворена, до 1993 року, коли опозиційна коаліція сформувала уряд; Однак ЛДП відносно консервативно підтримує союз із США та пакти про взаємну безпеку між двома країнами. Соціал-демократична партія (СДП, раніше Соціалістична партія), яка виступала проти угод про безпеку із США, довгий час була головним конкурентом ЛДП; У 1994-99 роках партія утворила керуючу коаліцію з ЛДП. Інші значні партії, як правило, були дещо текучими угрупованнями у 90-х роках; На сьогоднішній день важливими є Демократична партія Японії, яка зараз є найбільшою опозиційною партією Японії, і Нова Комейто.
Японія розділена на 47 префектур, кожна з яких керується всенародно обраним губернатором та однопалатним законодавчим органом. Міста, селища та села обирають своїх міських голів та зборів.
Рання історія до Ашікага-шогунів
Рання історія Японії втрачається в легенді. Божественний задум імперії - нібито заснований в 660 р. До н.е. імператором Джимму, лінійним нащадком богині-сонця і предком нинішнього імператора - був офіційною догмою до 1945 року. Насправді достовірні записи сягають приблизно 400 р. Н.е. У перші століття християнської епохи країною були заселені численні клани чи племінні царства, якими керували священики-вожді. Контакти з Кореєю були близькими, а бронзові та залізні знаряддя, ймовірно, були запроваджені окупантами з Кореї близько І ст. До 5 ст. клан Ямато, початковий дім якого був, очевидно, в Кюсю, оселився в околицях сучасного Кіото і встановив вільний контроль над іншими кланами центральної і південно-західної Японії, закладаючи фундамент японської держави.
З 6 по 8 ст. суспільство, що швидко розвивається, отримало значне мистецтво цивілізації під сильним культурним впливом Китаю, тоді процвітало у пишності династії Тан. Буддизм був запроваджений, і японські старші класи старанно вивчали китайську мову, літературу, філософію, мистецтво, науку та уряд, створюючи власні форми, адаптовані за китайськими моделями. Частково вдала спроба створити централізований бюрократичний уряд, як у імперського Китаю. Глава священика Ямато прийняв гідність імператора, і імпозантне столичне місто, за зразком столиці Тан, було споруджено в Нарі, щоб його змінив однаково нав'язаний столиця Кіото.
До 9 століття, проте потужна родина Фуджівара встановила твердий контроль над імператорським судом. Вплив Фуджівара та сила буддійського священства підірвали авторитет імператорського уряду. Провінційна шляхта - особливо великі клани, які виступали проти Фуджівари - ухилялася від імперських податків і зміцнювалася. Розвивалася феодальна система. Громадянська війна була майже безперервною у 12 ст.
Сім'я Мінамото перемогла своїх конкурентів - тайру і стала господарями Японії. Їх великий лідер, Йорітомо, прийняв титул шогуна, заснував свою столицю в Камакура і встановив військову диктатуру. Наступні 700 років Японією правили воїни. Стара цивільна адміністрація не була скасована, але поступово занепадала, а імператорський двір у Кіото впав у невідомість. Незабаром Мінамото поступився місцем Ходжо, який керував адміністрацією Камакура як регенти для маріонеткових шогунів, наскільки Фуджівара контролював імператорський двір.
Протягом 1930-х років військова партія поступово розширила свій контроль над урядом, сприяла збільшенню озброєння та досягла робочої угоди із зайбацу. Військові екстремісти спровокували вбивство прем'єр-міністра Інукая в 1932 році та спробу державного перевороту в 1936 році. У той же час Японія зазнала великого експортного буму, в основному, через знецінення валюти. З 1932 по 1937 рік Японія займалася поступовим економічним та політичним проникненням у Китай. У липні 1937 року після інциденту в Пекіні японські війська вторглися в північні провінції. Китайський опір призвів до повномасштабної, хоча і неоголошеної війни. У 1940 році в Нанкіні був встановлений маріонетковий китайський уряд.
Тим часом відносини з Радянським Союзом були напруженими та погіршувалися після того, як Японія та Німеччина об'єдналися проти Радянського Союзу в рамках антикомінтернівського пакту 1936 р. У 1938 та 1939 рр. На маньчжурському кордоні відбулися збройні сутички. Тоді Японія активізувала програму озброєння, розширила державний контроль над промисловістю через Закон про національну мобілізацію (1938 р.) Та посилила репресії поліції проти інакомислячих елементів. У 1940 р. Всі політичні партії були розпущені та замінені Асоціацією сприяння правилам у справах держав, спонсорованих державою.
Після вибуху Другої світової війни (1939 р.) У Європі Японія підписала військовий союз з Німеччиною та Італією, направила війська до Індокитаю (1940 р.) Та заявила про намір створити "Сферу спільного процвітання Великої Східної Азії" під керівництвом Японії. У квітні 1941 р. Тріумфально було укладено договір про нейтралітет з Росією. У жовтні 1941 року мілітаристи досягли повного контролю в Японії, коли генерал Хайдекі Тоджо переміг на посаді прем'єр-міністра цивільного населення принца Фумімаро Коной.
Не вдавшись нейтралізувати протидію США його діям у Південно-Східній Азії, 7 грудня 1941 р. Японія розпочала військові дії проти Сполучених Штатів та Великої Британії, завдавши ударів по Перл-Харбору, Сінгапуру та інших тихоокеанських володіннях. Воєнні статки спочатку йшли на користь Японії, а до кінця 1942 р. Поширення японської військової сили через Тихий океан до дверей Індії та Аляски стало великим. Потім прилив повернувся; територія була втрачена островом союзників на острові; бойові дії досягли самої Японії шляхом інтенсивних бомбардувань; і, нарешті, у 1945 році, після вибуху атомних бомб США над Хіросімою та Нагасакі, Японія здалася 14 серпня, офіційна здача була на американському лінкор Міссурі в гавані Токіо 2 вересня 1945 року.
Здача та окупація
Капітуляція Японії наприкінці Другої світової війни була безумовною, але умови поводження союзників із завойованою силою були встановлені на Потсдамській конференції. Імперія була розпущена, а Японія була позбавлена всіх захоплених силою територій. Японська імперія в розпал включала південну половину Сахаліну, Курильські острови, острови Рюкю, Тайвань, Пескадоре, Корею, Бонінські острови, протекторат Квантунга в Маньчжурії, а також острівні угруповання, які були мандатами Ліги Нації (Каролінські острови, Маршаллові острови та Маріанські острови. У перші роки війни Японія завоювала величезні нові території, включаючи значну частину Китаю, Південно-Східної Азії, Філіппін та Голландської Східної Індії. Поразкою, До початку імперіалістичної пригоди Японія скоротилася до своїх розмірів.
Країна була демілітаризована, і були зроблені кроки для створення "мирно схильної та відповідальної влади". Промисловість мала бути адекватною потребам у мирний час, але промисловості, що мали потенціал війни, були заборонені. Поки ці умови Японія не перебувала під військовою окупацією союзників. Окупація розпочалася одразу під командуванням генерала Дугласа Макартура. Далекосхідна комісія, що представляла 11 країн-членів союзників та союзну раду в Токіо, повинна була контролювати загальну політику. Однак комісія постраждала від зростаючої напруги між СРСР та західними країнами і не працювала ефективно, залишивши окупаційні війська США у віртуальному контролі.
Окупаційна сила контролювала Японію за допомогою існуючої машини японського уряду. Нова Конституція була прийнята в 1946 році і набула чинності в 1947 році; імператор публічно відмовився від своєї божественності. Загальноконсервативна тенденція в політиці була загарбана виборами 1947 року, завдяки чому соціал-демократична партія на чолі з Тецу Катаямою була домінуючою силою у двопартійному коаліційному уряді. У 1948 р. Соціал-демократи перейшли на другорядне становище в коаліції, а в 1949 р. Вони повністю втратили владу, коли консерватори взяли повну відповідальність за Шигеру Йошиду.
Багатьох лідерів мілітаристів і генералів судили як військових злочинців, а в 1948 році багатьох було засуджено і страчено, і була зроблена спроба розбити зайбацу. Економічне пожвавлення протікало повільно з великим рівнем безробіття та низьким рівнем виробництва, що покращувалося лише поступово. Однак у 1949 році Макартур послабив зв'язки військового уряду, і багато обов'язків було відновлено перед місцевою владою. У Сан-Франциско в вересні 1951 р. Між Японією та більшістю її опонентів у Другій світовій війні був підписаний мирний договір. Індія та Бірма (М'янма) відмовилися брати участь у конференції, а СРСР, Чехословаччина та Польща відмовилися підписувати договір. Проте це набуло чинності 28 квітня 1952 року, і Японія знову набула повного суверенітету.
Післявоєнна Японія
Вибори 1952 року утримували при владі консервативну ліберальну партію та прем'єр-міністра Шигеру Йошиду. У листопаді 1954 року була заснована Японська демократична партія. Ця нова група напала на корупцію уряду та виступала за стабільні відносини з СРСР і комуністичним Китаєм. У грудні 1954 р. Йошида подав у відставку, а Ічіро Хатояма, лідер опозиції, змінив його. Ліберальна та Японська демократичні партії об'єдналися в 1955 році, щоб стати Ліберально-демократичною партією (ЛДП). Хатояма подав у відставку через хворобу в 1956 році та його змінив Танзан Ісібасі з ЛДП. Ішібасі також був змушений піти у відставку через хворобу, а в 1957 році його супроводжував член партії Нобусуке Кіші.
Після розколу ЛДП з питання політичних реформ у 1993 році уряд Міядзави впав. Жодна з політичних партій Японії не зуміла отримати більшість на наступних виборах. Опозиційна коаліція сформувала уряд, і Моріхіро Хосокава став прем'єр-міністром. Хосокава подав у відставку в 1994 році, а на зміну йому прийшов член коаліції Цутомі Хата, який пішов у відставку лише через два місяці на посаді. У червні 1994 року Томіічі Мураяма був призначений прем'єр-міністром малоймовірної коаліції соціалістів (нині соціал-демократів) та ліберальних демократів, ставши тим самим першим соціалістичним лідером у країні з 1948 року.
Незважаючи на цей мандат і його первісну популярність, Коідзумі пережив труднощі з перевершенням поверхневих економічних реформ, оскільки потужні та закріплені бюрократичні інтереси та інтереси ЛДП чинили опір змінам. Застояла економіка, перешкоджаючи внутрішній дефляційній спіралі, що почалася на початку 1990-х років, і за рахунок закордонних скорочень, пережила четвертий спад за 10 років у 2001 р. У листопаді безробіття досягло 5,5%, післявоєнний максимум. Частково через вже високий рівень державного боргу, уряд Коізумі прийняв бюджет на 2002 рік, який зменшив видатки, замість збільшення витрат на стимулювання економіки. Економіка покращувалася на початку 2002 р., Але уряд продовжував провадити суттєві економічні реформи. Також у 2002 році Коізумі здійснив знаменний візит до Північної Кореї, що призвело до угоди про встановлення дипломатичних відносин між Японією та Північною Кореєю.
Вибори в 2003 році призвели до великих виграшів для опозиційної Демократичної партії, але коаліція, яку очолила ЛДП, зберегла значну більшість у парламенті. Після виборів нові консерватори об'єдналися з ЛДП. Партія ЛДП та Новий Комейто значною мірою дотримувались більшості на виборах у верхню палату 2004 року, але опозиційна Демократична партія здобула суттєві виграші за рахунок менших партій.
У 2005 році Коізумі намагався перемогти план приватизації Japan Post, який включає в себе найбільші системи заощаджень та страхування Японії на додаток до поштової системи, але не зміг заручитися підтримкою у верхній палаті, коли значна кількість членів ЛДП проголосувала проти цього. Призначаючи дострокові вибори до нижньої палати, Коїдзумі здобув (вересень 2005 р.) Величезну перемогу, в якій ЛДП зайняла 60% місць, а наступного місяця забезпечила прийняття законодавства про приватизацію Японської пошти протягом десятиліття, що почалося в 2007 році.
Післявоєнні міжнародні відносини
Як друга в світі найбільша економіка, Японія намагалася визначити свою міжнародну роль. Повоєнна зовнішня політика була спрямована на підтримку та розширення зовнішніх ринків, і США стали її головним союзником і торговим партнером. Однак на початку 1970-х американсько-японські відносини стали напруженими після того, як США чинили тиск на Японію, щоб переоцінити ієну, і знову, коли вона розпочала переговори з комуністичним Китаєм без попередньої консультації з Японією. Частково у відповідь уряд Танаки встановив (1972) дипломатичні відносини з комуністичним Китаєм і оголосив плани переговорів про мирний договір. Відносини також стали напруженими з Південною Кореєю та Тайваном. Японія не підписала мирного договору з СРСР через суперечку про територію на Курильських островах, які раніше утримувались Японією, але окуповані СРСР після війни. Однак, дві країни підписали (1956 р.) Мирну декларацію та встановили риболовецькі та торгові угоди.
Починаючи з кінця 1973 року, коли арабські країни ініціювали скорочення експорту нафти, Японія зіткнулася з важкою економічною ситуацією, яка загрожувала скороченням потужності та промислового виробництва. Крім того, високий річний рівень інфляції (19% у 1973 р.), Заморожування цін та нестабільність ієни на міжнародних грошових ринках уповільнили економіку Японії; Однак наприкінці 1970-х тривале зростання зовнішніх ринків вивело Японію зі спаду.
У 1980-х рр. Багато японських фірм інвестували великі кошти в інші країни, і Японія мала надлишки практично у всіх країн, з якими вона торгувала. Високий рівень участі уряду в банківській справі та промисловості змусив багато інших країн звинуватити Японію в протекціонізмі. Зокрема, США прагнули зменшити свій величезний дефіцит торгівлі з Японією. Японії також довелося боротися зі зростаючою економічною конкуренцією у своєму власному регіоні з боку таких країн, як Південна Корея, Тайвань та (починаючи з 90-х років) Китай. Акцент Японії на експорт також спричинив нехтування внутрішніми ринками.
На додаток до цього економічного тиску на Японію чинився великий політичний тиск, щоб взяти на себе більшу роль у світових справах. Хоча його конституція забороняє утримання збройних сил, Японія має значну військову спроможність для оборонної війни. США все більше наполягають на Японії взяти на себе більшу частку відповідальності за оборону свого регіону. Перша війна Перської затоки спричинила великі розправи в Японії. Уряд, який відчув величезний тиск, щоб сприяти зусиллям ООН відповідно до її економічної сили, також повинен був вирішити антимілітаристські упередження японського народу. Однак до 2003 року стурбованість Північною Кореєю гонитвою за ядерною зброєю та ракетами та зростаючою силою Китаю призвела до зняття деяких правових обмежень щодо можливості уряду у військовій формі реагувати на напад, і Ліберальні демократи запропонували змінити обмеження конституції щодо її сили оборони. Наприкінці 2004 року відносини з Північною Кореєю стали особливо напруженими, коли Японія призупинила продовольчу допомогу їй після того, як останки, які вона повернула Японії, викрала Корея жінка, яка не була її.
Відносини з Південною Кореєю та Китаєм зірвалися навесні 2005 року. Обидві країни були порушені шкільними підручниками історії, які мінімізували аспекти ролі Японії у Другій світовій війні. Крім того, південнокорейці заперечували проти підтвердження японських вимог до Ліанкурських скель, які займає Корея, в той час як китайці висловилися проти плану, який закликав надати Японії постійне місце в Раді Безпеки ООН, і обидві країни оскаржували право власності на виключну економічну зона в Східно-Китайському морі. Щорічний візит прем'єр-міністра (жовтень 2005 р.) До Токіоської святині, що вшановує війни загиблих у Японії, також напружив відносини з Південною Кореєю та Китаєм.
Land
Japan proper has four main islands, which are (from north to south) Hokkaido, Honshu (the largest island, where the capital and most major cities are located), Shikoku, and Kyushu. There are also many smaller islands stretched in an arc between the Sea of Japan and the East China Sea and the Pacific proper. Honshu, Shikoku, and Kyushu enclose the Inland Sea. The general features of the four main islands are shapely mountains, sometimes snowcapped, the highest and most famous of which is sacred Mt. Fuji; short rushing rivers; forested slopes; irregular and lovely lakes; and small, rich plains. Mountains, many of them volcanoes, cover two-thirds of Japan's surface, hampering transportation and limiting agriculture.
On the arable land, which is only 11% of Japan's total land area, the population density is among the highest in the world. The climate ranges from chilly humid continental to humid subtropical. Rainfall is abundant, and typhoons and earthquakes are frequent. (For a more detailed description of geography, see separate articles on the individual islands.) Mineral resources are meager, except for coal, which is an important source of industrial energy. The rapid streams supply plentiful hydroelectric power. Imported oil, however, is the major source of energy. One-third of Japan's electricity comes from nuclear power. The rivers are generally unsuited for navigation (only two, the Ishikari and the Shinano, are over 200 mi/322 km long), and railroads and ships along the coast are the chief means of transportation. The Shinkansen "bullet train," the second-fastest train system in the world after France's TGV, was inaugurated in 1964 between Tokyo and Osaka and later extended.
Japanese Society
Japan is an extremely homogeneous society with non-Japanese, mostly Koreans, making up less than 1% of the population. The Japanese people are primarily the descendants of various peoples who migrated from Asia in prehistoric times; the dominant strain is N Asian or Mongoloid, with some Malay and Indonesian admixture. One of the earliest groups, the Ainu, who still persists to some extent in Hokkaido, is physically somewhat similar to Caucasians.
Japan's principal religions are Shinto and Buddhism; most Japanese adhere to both faiths. While the development of Shinto was radically altered by the influence of Buddhism, which was brought from China in the 6th cent., Japanese varieties of Buddhism also developed insects such as Jodo, Shingon, and Nichiren. Numerous sects called the "new religions," formed after World War II and have attracted many members. One of these, the Soka Gakkai, a Buddhist sect, grew rapidly in the 1950s and 60s and became a strong social and political force. Less than 1% of the population are Christians. Confucianism has deeply affected Japanese thought and was part of the generally significant influence that Chinese culture wielded on the formation of Japanese civilization.
The Japanese educational system, established during the Allied occupation after World War II, is one of the most comprehensive and effective in the world. The two leading national universities are at Tokyo and Kyoto. The standard of living improved dramatically from the 1950s on, and the Japanese have the highest per capita income of all Asians (excluding the citizens of the major oil producers). Programs for social welfare and health insurance are fairly comprehensive. Since 1961, Japan has had a health-insurance system that covers all of its citizens. Major concerns confronting policy planners are the expected steady decline in the population during the 21st cent. (the population decreased for the first time in 2005) and the large and growing portion of the population that is elderly.
Economy
Japan's farming population has been declining steadily and was about 6% of the total population in the 1990s; agriculture accounted for only 2% of the GNP. Arable land is intensively cultivated; farmers use irrigation, terracing, and multiple cropping to coax rich crops from the overworked soil. Rice and other cereals are the main crops; some vegetables and industrial crops, such as mulberry trees (for feeding silkworms), are also grown, and livestock is raised. Fishing is highly developed, and the annual catch is one of the largest in the world. The decision by many nations to extend economic zones 200 mi (322 km) offshore has forced Japan to concentrate on more efficiently exploiting its own coastal and inland waters.
In the late 19th cent. Japan was rapidly and thoroughly industrialized. Textiles were a leading item; vast quantities of light manufactures were also produced, and in the 1920s and 1930s heavy industries were greatly expanded, principally to support Japan's growing imperialistic ambitions. Japan's economy collapsed after the defeat in World War II, and its merchant marine, one of the world's largest in the 1930s, was almost totally destroyed. In the late 1950s, however, the nation reemerged as a major industrial power. By the 1970s it had become the most industrialized country in Asia and the second greatest economic power in the world after the United States.
Japanese industry is concentrated mainly in S Honshu and N Kyushu, with centers at Tokyo, Yokohama, Osaka, Kobe, and Nagoya. In the 1950s and 1960s, textiles became less important in the Japanese industry while the production of heavy machinery expanded. Japanese industry depends heavily on imported raw materials, which make up a large share of the country's imports. Japan receives all of its bauxite, phosphate, steel scrap, and iron ore from imports, as well as virtually all of its crude oil and copper ore. Manufactured goods make up the vast majority of the nation's exports. Japan became one of the world's leading producers of machinery, motor vehicles, ships, and steel, and by the 1980s it had become a leading exporter of high-technology goods, including electrical and electronic appliances. It has increasingly shifted some of its industries overseas through outsourcing and has made massive capital investments abroad, especially in the United States and the Pacific Rim. With the recession of 2001, the closing of manufacturing plants in Japan accelerated, as did the opening of plants abroad, particularly in China. Since the late 1960s, its economy has been marked by a large trade surplus, with the United States and Europe accounting for more than half its exports. Japan has also become a global leader in financial services, with some of the world's largest banks, but for many years after the collapse of the stock and real estate markets in the early 1990s, many of Japan's banks were burdened with high numbers of nonperforming loans.
Government and Politics
The government in Japan is based on the constitution of 1947, drafted by the Allied occupation authorities and approved by the Japanese diet. It declares that the emperor is the "symbol of the state" but that sovereignty rests with the people. Hirohito was emperor from 1926 until his death in 1989; he was succeeded by his son, Akihito.
Japan's national diet has sole legislative power. The diet is composed of the house of representatives, a body of 480 members elected for terms of four years, approximately three-fifths of which are chosen by single-seat constituencies and the rest proportionally; and the house of councilors, having 252 members elected for terms of six years. Executive power is vested in a cabinet appointed and headed by the prime minister, who is elected by the diet and is usually the leader of the majority party in that body. A supreme court heads an independent judiciary.
Most political parties in Japan are small and do not have broad, mass memberships; their members are mainly professional politicians. Japan currently has more than 10,000 parties, most of the local and regional. The Liberal Democratic Party (LDP) held the majority of seats in the diet from 1955, when the party was formed, to 1993, when an opposition coalition formed a government; however, it was back in power in 1996. Relatively conservative, the LDP has supported the alliance with the United States and the mutual security pacts between the two countries. The Social Democratic Party (SDP, formerly the Socialist party), which has opposed the security treaties with the United States, was long the chief LDP rival; in 1994-99, however, the party formed a governing coalition with the LDP. Other significant parties tended to be somewhat fluid groupings in the 1990s; important ones currently include the Democratic Party of Japan, which is now Japan's largest opposition party, and New Komeito.
Japan is divided into 47 prefectures, each governed by a popularly elected governor and a unicameral legislature. Cities, towns, and villages elect their own mayors and assemblies.
Early History to the Ashikaga Shoguns
Japan's early history is lost in legend. The divine design of the empire—supposedly founded in 660 BC by the Emperor Jimmu, a lineal descendant of the sun goddess and ancestor of the present emperor—was held as official dogma until 1945. Actually, reliable records date back only to about AD 400. In the first centuries of the Christian era, the country was inhabited by numerous clans or tribal kingdoms ruled by priest-chiefs. Contacts with Korea were close, and bronze and iron implements were probably introduced by invaders from Korea around the 1st cent. By the 5th cent. the Yamato clan, whose original home was apparently in Kyushu, had settled in the vicinity of modern Kyoto and had established a loose control over the other clans of central and W Japan, laying the foundation of the Japanese state.
From the 6th to the 8th cent. the rapidly developing society gained much in the arts of civilization under the strong cultural influence of China, then flourishing in the splendor of the T'ang dynasty. Buddhism was introduced, and the Japanese upper classes assiduously studied Chinese language, literature, philosophy, art, science, and government, creating their own forms adapted from Chinese models. A partially successful attempt was made to set up a centralized, bureaucratic government like that of imperial China. The Yamato priest-chief assumed the dignity of an emperor, and an imposing capital city, modeled on the T'ang capital, was erected at Nara, to be succeeded by an equally imposing capital at Kyoto.
By the 9th cent., however, the powerful Fujiwara family had established firm control over the imperial court. The Fujiwara influence and the power of the Buddhist priesthood undermined the authority of the imperial government. Provincial gentry—particularly the great clans who opposed the Fujiwara—evaded imperial taxes and grew strong. A feudal system developed. Civil warfare was almost continuous in the 12th cent.
The Minamoto family defeated their rivals, the Taira, and became masters of Japan. Their great leader, Yoritomo, took the title of shogun, established his capital at Kamakura, and set up a military dictatorship. For the next 700 years, Japan was ruled by warriors. The old civil administration was not abolished, but gradually decayed, and the imperial court at Kyoto fell into obscurity. The Minamoto soon gave way to the Hojo, who managed the Kamakura administration as regents for puppet shoguns, much as the Fujiwara had controlled the imperial court.
During the 1930s the military party gradually extended its control over the government, brought about an increase in armaments, and reached a working agreement with the zaibatsu. Military extremists instigated the assassination of Prime Minister Inukai in 1932 and an attempted coup in 1936. At the same time, Japan was experiencing a great export boom, due largely to currency depreciation. From 1932 to 1937, Japan engaged in gradual economic and political penetration of N China. In July 1937, after an incident at Beijing, Japanese troops invaded the northern provinces. Chinese resistance led to full-scale though undeclared war. A puppet Chinese government was installed in Nanjing in 1940.
Meanwhile, relations with the Soviet Union were tense and worsened after Japan and Germany joined together against the Soviet Union in the Anti-Comintern Pact of 1936. In 1938 and 1939 armed clashes took place on the Manchurian border. Japan then stepped up an armament program, extended state control over industry through the National Mobilization Act (1938), and intensified police repression of dissident elements. In 1940 all political parties were dissolved and were replaced by the state-sponsored Imperial Rule Assistance Association.
After World War II erupted (1939) in Europe, Japan signed a military alliance with Germany and Italy, sent troops to Indochina (1940), and announced the intention of creating a "Greater East Asia Co-Prosperity Sphere" under Japan's leadership. In Apr., 1941, a neutrality treaty with Russia was triumphantly concluded. In Oct. 1941, the militarists achieved complete control in Japan, when Gen. Hideki Tojo succeeded a civilian, Prince Fumimaro Konoye, as prime minister.
Unable to neutralize U.S. opposition to its actions in SE Asia, Japan opened hostilities against the United States and Great Britain on Dec. 7, 1941, by striking at Pearl Harbor, Singapore, and other Pacific possessions. The fortunes of war at first ran in favor of Japan, and by the end of 1942, the spread of Japanese military might over the Pacific to the doors of India and of Alaska was prodigious. Then the tide turned; territory was lost to the Allies island by island; warfare reached Japan itself with intensive bombing; and finally in 1945, following the explosion of atomic bombs by the United States over Hiroshima and Nagasaki, Japan surrendered on Aug. 14, the formal surrender being on the U.S. battleship Missouri in Tokyo Harbor on Sept. 2, 1945.
Surrender and Occupation
The Japanese surrender at the end of World War II was unconditional, but the terms for Allied treatment of the conquered power had been laid down at the Potsdam Conference. The empire was dissolved, and Japan was deprived of all territories it had seized by force. The Japanese Empire at its height had included the southern half of Sakhalin, the Kuril Islands, the Ryukyu Islands, Taiwan, the Pescadores, Korea, the Bonin Islands, the Kwantung protectorate in Manchuria, and the island groups held as mandates from the League of Nations (the Caroline Islands , Marshall Islands, and Mariana Islands. In the early years of the war, Japan had conquered vast new territories, including a large part of China, SE Asia, the Philippines, and the Dutch East Indies. With the defeat, Japan was reduced to its size before the imperialist adventure began.
The country was demilitarized, and steps were taken to bring forth "a peacefully inclined and responsible government." Industry was to be adequate for peacetime needs, but war-potential industries were forbidden. Until these conditions were fulfilled Japan was to be under Allied military occupation. The occupation began immediately under the command of Gen. Douglas MacArthur. A Far Eastern Commission, representing 11 Allied nations and an Allied council in Tokyo, was to supervise general policy. The commission, however, suffered from the rising tension between the USSR and the Western nations and did not function effectively, leaving the U.S. occupation forces in virtual control.
The occupation force controlled Japan through the existing machinery of the Japanese government. A new constitution was adopted in 1946 and went into effect in 1947; the emperor publicly disclaimed his divinity. The general conservative trend in politics was tempered by the elections of 1947, which made the Social Democratic Party headed by Tetsu Katayama the dominant force in a two-party coalition government. In 1948 the Social Democrats slipped to a secondary position in the coalition, and in 1949 they lost power completely when the conservatives took full charge under Shigeru Yoshida.
Many of the militarist leaders and generals were tried as war criminals and in 1948 many were convicted and executed, and an attempt was made to break up the zaibatsu. Economic revival proceeded slowly with much unemployment and a low level of production, which improved only gradually. In 1949, however, MacArthur loosened the bonds of military government, and many responsibilities were restored to local authorities. At San Francisco in Sept. 1951, a peace treaty was signed between Japan and most of its opponents in World War II. India and Burma (Myanmar) refused to attend the conference, and the USSR, Czechoslovakia, and Poland refused to sign the treaty. It nevertheless went into effect on Apr. 28, 1952, and Japan again assumed full sovereignty.
Postwar Japan
The elections in 1952 kept the conservative Liberal party and Premier Shigeru Yoshida in power. In Nov. 1954, the Japan Democratic party was founded. This new group attacked governmental corruption and advocated stable relations with the USSR and Communist China. In Dec. 1954, Yoshida resigned, and Ichiro Hatoyama, leader of the opposition, succeeded him. The Liberal and Japan Democratic parties merged in 1955 to become the Liberal Democratic Party (LDP). Hatoyama resigned because of illness in 1956 and was succeeded by Tanzan Ishibashi of the LDP. Ishibashi was also forced to resign because of illness and was followed by fellow party member Nobusuke Kishi in 1957.
After the LDP split over the issue of political reforms in 1993, the Miyazawa government fell. None of Japan's political parties managed to win a majority in the subsequent elections. An opposition coalition formed a government and Morihiro Hosokawa became prime minister. Hosokawa resigned in 1994 and was succeeded by fellow coalition member Tsutomu Hata, who resigned after just two months in office. In June 1994, Tomiichi Murayama was named prime minister of an unlikely coalition of Socialists (now the Social Democrats) and Liberal Democrats, thus becoming the nation's first Socialist leader since 1948.
Despite that mandate and his initial popularity, Koizumi had difficulty passing more than superficial economic reforms, as powerful and entrenched bureaucratic and LDP interests resisted change. The stagnant economy, hindered by a domestic deflationary spiral that began in the early 1990s and by contraction overseas, experienced its fourth recession in 10 years in 2001. In November unemployment reached 5.5%, a postwar high. In part because of already high levels of government debt, Koizumi's government adopted a 2002 budget that reduced expenditures, instead of increasing spending to stimulate the economy. The economy improved beginning in 2002, but the government continued to fail to make any significant economic reforms. Also in 2002, Koizumi made a landmark visit to North Korea, which led to an agreement to establish diplomatic relations between Japan and North Korea.
Elections in 2003 resulted in large gains for the opposition Democratic party, but the LDP-led coalition retained a significant majority in parliament. Following the election, the New Conservatives merged with the LDP. The LDP and New Komeito party largely held onto their majority in July, 2004, upper house elections, but the opposition Democratic party made solid gains at the expense of smaller parties.
In 2005, Koizumi sought to win passage of a plan to privatize Japan Post, which includes Japan's largest savings and insurance systems in addition to the postal system but failed to win support for it in the upper house when a sizable number of LDP members voted against it. Calling a snap lower-house election, Koizumi gained (Sept., 2005) a huge victory in which the LDP took 60% of the seats, and the following month secured passage of legislation to privatize Japan Post over the decade beginning in 2007.
Postwar International Relations
As the world's second-largest economy, Japan has struggled to define its international role. Its postwar foreign policy was aimed at the maintenance and expansion of foreign markets, and the United States became its chief ally and trade partner. In the early 1970s, however, U.S.-Japanese relations became strained after the United States pressured Japan to revalue the yen, and again when it began talks with Communist China without prior consultation with Japan. Partly in response, the Tanaka government established (1972) diplomatic relations with Communist China and announced plans for negotiation of a peace treaty. Relations also became strained with South Korea and Taiwan. Japan did not sign a peace treaty with the USSR because of a dispute over territory in the Kuril Islands formerly held by Japan but occupied by the USSR after the war. The two countries did, however, sign (1956) a peace declaration and establish fishing and trading agreements.
Beginning in late 1973, when Arab nations initiated a cutback in oil exports, Japan faced a grave economic situation that threatened to reduce power and industrial production. In addition, a high annual inflation rate (19% in 1973), a price freeze, and the instability of the yen on the international money markets slowed Japan's economy; in the late 1970s, however, the continued growth of foreign markets brought Japan out of its slump.
In the 1980s many Japanese firms invested heavily in other countries, and Japan had a surplus with virtually every nation with which it traded. The high level of government involvement in banking and industry-led many other countries to accuse Japan of protectionism. The United States, in particular, sought to reduce its huge trade deficit with Japan. Japan also had to deal with growing economic competition within its own region from such countries as South Korea, Taiwan, and (beginning in the 1990s) China. Japan's emphasis on exports also caused it to neglect its domestic markets.
In addition to these economic pressures, great political pressure was put on Japan to assume a larger role in world affairs. Although its constitution forbids the maintenance of armed forces, Japan has a sizable military capability for defensive warfare. The United States has increasingly pressed Japan to assume a larger share of responsibility for the defense of its region. The first Persian Gulf War caused great dissension in Japan. The government, which felt tremendous pressure to contribute to the UN effort in accordance with its economic power, also had to address the decidedly antimilitaristic bias of the Japanese people. By 2003, however, concern over North Korea's pursuit of nuclear weapons and missiles and over China's growing power led to the removal of some legal restrictions on the government's ability to respond militarily to an attack, and the Liberal Democrats proposed amending the constitution's limits on its defense forces. Late in 2004 relations with North Korea became especially strained when Japan suspended food aid to it after the remains it returned to Japan of a woman who had been kidnapped by Korea turned out to be not hers.
Relations with South Korea and China soured in the spring of 2005. Both nations were upset by school history textbooks that minimized aspects of Japan's role in World War II. In addition, South Koreans objected to the reassertion of Japanese claims to the Liancourt Rocks, which Korea occupies, while Chinese demonstrated against a plan that called for giving Japan a permanent seat on the UN Security Council and both nations contested the ownership of an exclusive economic zone in the East China Sea. The annual visit (Oct., 2005) of the prime minister to the Tokyo shrine honoring Japan's war dead also strained relations with South Korea and China.
ПЕРЕКЛАД
Японія, країна (у 2005 р. 127,417 000), 145,833 кв. Км (377,835 кв. Км), що займає архіпелаг біля узбережжя Європейської Азії. Столиця - Токіо, який поряд із сусідньою Йокогамою утворює найнаселеніший у світі мегаполіс.
Земля
У власній Японії є чотири основні острови, які є (з півночі на південь) Хоккайдо, Хонсю (найбільший острів, де розташована столиця та більшість великих міст), Шикоку та Кюсю. Існує також багато менших островів, що простягнулися в дузі між Японським та Східно-Китайським морем та власним Тихим океаном. Хонсю, Шикоку та Кюсю обкладають Внутрішнє море. Загальними рисами чотирьох головних островів є стрункі гори, іноді засніжені, найвищий і найвідоміший з яких - священний гор. Фуджі; короткі бурхливі річки; лісисті схили; нерегулярні та милі озера; і невеликі, багаті рівнини. Гори, багато з яких вулкани, охоплюють дві третини поверхні Японії, перешкоджаючи транспортуванню та обмежуючи сільське господарство.
На ріллі, яка становить лише 11% загальної площі земель Японії, щільність населення є однією з найвищих у світі. Клімат коливається від холодно вологих континентальних до вологих субтропічних. Опади рясні, а тайфуни та землетруси часті. (Більш детальний опис географії див. Окремі статті про окремі острови.) Мінеральні ресурси мізерні, крім вугілля, яке є важливим джерелом промислової енергії. Швидкі потоки постачають рясну гідроелектричну енергію. Однак імпортна нафта є основним джерелом енергії. Третина електроенергії Японії надходить від атомної енергетики. Річки, як правило, непристосовані для судноплавства (лише дві, Ісікарі та Шинано, довжиною понад 200 миль / 322 км), а залізничні дороги та кораблі уздовж узбережжя є головним засобом пересування. "Кульовий потяг Шинкансена" - друга за швидкістю система поїздів у світі після ТГВ Франції, була відкрита в 1964 році між Токіо та Осакою, а згодом була розширена.
Японське товариство
Японія - надзвичайно однорідне суспільство з не японцями, переважно корейцями, що становлять менше 1% населення. Японський народ - це насамперед нащадки різних народів, які мігрували з Азії в доісторичні часи; домінуючим штамом є азіатський або монголоїдний, з деякою малайською та індонезійською домішкою. Одна з найбільш ранніх груп, Айну, яка все ще певною мірою зберігається в Хоккайдо, фізично дещо схожа на кавказців.
Основними релігіями Японії є синтоїзм та буддизм; більшість японців дотримуються обох конфесій. У той час як розвиток синто були докорінно змінені під впливом буддизму, який був завезений з Китаю в 6 ст., Японські різновиди буддизму також розвивалися в таких сектах, як Джодо, Шингон та Нікірен. Численні секти, які називаються "новими релігіями", утворилися після Другої світової війни та залучили багато членів. Один із них, сока Гаккай, буддистська секта, швидко розвивався у 1950-х та 60-х роках і став сильною соціальною та політичною силою. Менше 1% населення - християни. Конфуціанство глибоко вплинуло на японську думку і було частиною загально значущого впливу, яке китайська культура мала на формування японської цивілізації.
Японська освітня система, створена під час окупації союзників після Другої світової війни, є однією з найбільш всебічних і ефективних у світі. Два провідних національних університети знаходяться в Токіо та Кіото. Рівень життя різко покращився з 1950-х років, і японці мають найвищий дохід на душу населення серед усіх азіатців (за винятком громадян основних виробників нафти). Програми соціального забезпечення та медичного страхування досить комплексні. З 1961 року в Японії була система медичного страхування, яка охоплює всіх її громадян. Основними проблемами, з якими стикаються планові політики, є очікуване стійке скорочення населення протягом 21-го століття. (чисельність населення вперше зменшилась у 2005 році) та велику та зростаючу частину населення, яке є літнім.
Економіка
Землеробське населення Японії постійно зменшується і становило близько 6% від загальної чисельності населення у 90-х роках; сільське господарство становило лише 2% ВНП. Інтенсивно обробляються ріллі; фермери використовують зрошення, терасування та багаторазове обрізання, щоб пригадати багаті культури з перевантаженої грунту. Рис та інші злаки - основні культури; також вирощують деякі овочі та технічні культури, такі як шовковиця (для живлення шовкопрядів), а також вирощують худобу. Риболовля є високорозвиненою, а щорічний вилов є одним з найбільших у світі. Рішення багатьох держав розширити економічні зони на 200 миль (322 км) на березі моря змусило Японію сконцентруватися на більш ефективному використанні власних прибережних і внутрішніх вод.
В кінці 19 ст. Японія швидко та ретельно індустріалізувалася. Текстиль був провідним предметом; також було вироблено велику кількість легких виробництв, а у 1920-ті та 1930-ті роки важкі галузі були значно розширені, головним чином для підтримки зростаючих імперіалістичних амбіцій Японії. Економіка Японії занепала після поразки у Другій світовій війні, і її торгова морська піхота, одна з найбільших у світі в 1930-х, була майже повністю знищена. Однак наприкінці 50-х років нація перетворилася на велику промислову державу. До 1970-х років вона стала найбільш промислово розвиненою країною в Азії та другою за величиною економічною силою в світі після США.
Японська промисловість зосереджена в основному в С Хонсю та Н Кюсю, з центрами в Токіо, Йокогамі, Осаці, Кобе та Нагої. У 1950-1960-х рр. Текстиль став менш важливим для японської промисловості, тоді як виробництво важкої техніки розширилося. Японська промисловість сильно залежить від імпортної сировини, яка становить велику частку в імпорті країни. Японія отримує весь імпорт бокситів, фосфатів, металобрухту та залізної руди, а також практично всю свою сировину та мідну руду. Промислові товари складають переважну більшість експорту країни. Японія стала одним з провідних світових виробників машин, автомобілів, кораблів і сталі, а до 1980-х років стала провідним експортером високотехнологічних товарів, включаючи електричні та електронні прилади. Він дедалі більше переміщував частину своєї галузі за кордон за допомогою аутсорсингу та здійснював великі капітальні вкладення за кордон, особливо в США та Тихоокеанський край. З рецесією 2001 року закриття виробничих заводів у Японії прискорилось, як і відкриття заводів за кордоном, особливо в Китаї. З кінця 1960-х її економіка відзначалася великим торговим надлишком, на США та Європу припадало більше половини експорту. Японія також стала світовим лідером у сфері фінансових послуг з деякими найбільшими банками у світі, але протягом багатьох років після краху фондових та ринків нерухомості на початку 1990-х багато банків Японії були обтяжені великою кількістю неповноцінних позик.
Уряд та політика
Уряд Японії базується на конституції 1947 р., Розробленій союзними окупаційними владами та затвердженій японською дієтою. Він заявляє, що імператор є "символом держави", але суверенітет покладається на народ. Хірохіто був імператором з 1926 року до своєї смерті в 1989 році; його змінив його син Акіхіто.
Національна дієта Японії має виключну законодавчу силу. Раціон складається з палати представників - органу з 480 членів, обраних строком на чотири роки, приблизно три п'яті з яких обираються одномісними округами, а решта пропорційно; і будинок рад, що має 252 члена, обраних строком на шість років. Виконавча влада покладається на кабінет, який призначається і очолює прем'єр-міністр, який обирається на засіданні і зазвичай є лідером партії більшості в цьому органі. Верховний суд очолює незалежну судову владу.
Більшість політичних партій Японії невеликі і не мають широкого, масового членства; їх членами є переважно професійні політики. В даний час в Японії є понад 10 000 партій, більшість з яких місцеві та регіональні. Ліберально-демократична партія (ЛДП) займала більшість місць у дієті з 1955 року, коли партія була утворена, до 1993 року, коли опозиційна коаліція сформувала уряд; Однак ЛДП відносно консервативно підтримує союз із США та пакти про взаємну безпеку між двома країнами. Соціал-демократична партія (СДП, раніше Соціалістична партія), яка виступала проти угод про безпеку із США, довгий час була головним конкурентом ЛДП; У 1994-99 роках партія утворила керуючу коаліцію з ЛДП. Інші значні партії, як правило, були дещо текучими угрупованнями у 90-х роках; На сьогоднішній день важливими є Демократична партія Японії, яка зараз є найбільшою опозиційною партією Японії, і Нова Комейто.
Японія розділена на 47 префектур, кожна з яких керується всенародно обраним губернатором та однопалатним законодавчим органом. Міста, селища та села обирають своїх міських голів та зборів.
Рання історія до Ашікага-шогунів
Рання історія Японії втрачається в легенді. Божественний задум імперії - нібито заснований в 660 р. До н.е. імператором Джимму, лінійним нащадком богині-сонця і предком нинішнього імператора - був офіційною догмою до 1945 року. Насправді достовірні записи сягають приблизно 400 р. Н.е. У перші століття християнської епохи країною були заселені численні клани чи племінні царства, якими керували священики-вожді. Контакти з Кореєю були близькими, а бронзові та залізні знаряддя, ймовірно, були запроваджені окупантами з Кореї близько І ст. До 5 ст. клан Ямато, початковий дім якого був, очевидно, в Кюсю, оселився в околицях сучасного Кіото і встановив вільний контроль над іншими кланами центральної і південно-західної Японії, закладаючи фундамент японської держави.
З 6 по 8 ст. суспільство, що швидко розвивається, отримало значне мистецтво цивілізації під сильним культурним впливом Китаю, тоді процвітало у пишності династії Тан. Буддизм був запроваджений, і японські старші класи старанно вивчали китайську мову, літературу, філософію, мистецтво, науку та уряд, створюючи власні форми, адаптовані за китайськими моделями. Частково вдала спроба створити централізований бюрократичний уряд, як у імперського Китаю. Глава священика Ямато прийняв гідність імператора, і імпозантне столичне місто, за зразком столиці Тан, було споруджено в Нарі, щоб його змінив однаково нав'язаний столиця Кіото.
До 9 століття, проте потужна родина Фуджівара встановила твердий контроль над імператорським судом. Вплив Фуджівара та сила буддійського священства підірвали авторитет імператорського уряду. Провінційна шляхта - особливо великі клани, які виступали проти Фуджівари - ухилялася від імперських податків і зміцнювалася. Розвивалася феодальна система. Громадянська війна була майже безперервною у 12 ст.
Сім'я Мінамото перемогла своїх конкурентів - тайру і стала господарями Японії. Їх великий лідер, Йорітомо, прийняв титул шогуна, заснував свою столицю в Камакура і встановив військову диктатуру. Наступні 700 років Японією правили воїни. Стара цивільна адміністрація не була скасована, але поступово занепадала, а імператорський двір у Кіото впав у невідомість. Незабаром Мінамото поступився місцем Ходжо, який керував адміністрацією Камакура як регенти для маріонеткових шогунів, наскільки Фуджівара контролював імператорський двір.
Протягом 1930-х років військова партія поступово розширила свій контроль над урядом, сприяла збільшенню озброєння та досягла робочої угоди із зайбацу. Військові екстремісти спровокували вбивство прем'єр-міністра Інукая в 1932 році та спробу державного перевороту в 1936 році. У той же час Японія зазнала великого експортного буму, в основному, через знецінення валюти. З 1932 по 1937 рік Японія займалася поступовим економічним та політичним проникненням у Китай. У липні 1937 року після інциденту в Пекіні японські війська вторглися в північні провінції. Китайський опір призвів до повномасштабної, хоча і неоголошеної війни. У 1940 році в Нанкіні був встановлений маріонетковий китайський уряд.
Тим часом відносини з Радянським Союзом були напруженими та погіршувалися після того, як Японія та Німеччина об'єдналися проти Радянського Союзу в рамках антикомінтернівського пакту 1936 р. У 1938 та 1939 рр. На маньчжурському кордоні відбулися збройні сутички. Тоді Японія активізувала програму озброєння, розширила державний контроль над промисловістю через Закон про національну мобілізацію (1938 р.) Та посилила репресії поліції проти інакомислячих елементів. У 1940 р. Всі політичні партії були розпущені та замінені Асоціацією сприяння правилам у справах держав, спонсорованих державою.
Після вибуху Другої світової війни (1939 р.) У Європі Японія підписала військовий союз з Німеччиною та Італією, направила війська до Індокитаю (1940 р.) Та заявила про намір створити "Сферу спільного процвітання Великої Східної Азії" під керівництвом Японії. У квітні 1941 р. Тріумфально було укладено договір про нейтралітет з Росією. У жовтні 1941 року мілітаристи досягли повного контролю в Японії, коли генерал Хайдекі Тоджо переміг на посаді прем'єр-міністра цивільного населення принца Фумімаро Коной.
Не вдавшись нейтралізувати протидію США його діям у Південно-Східній Азії, 7 грудня 1941 р. Японія розпочала військові дії проти Сполучених Штатів та Великої Британії, завдавши ударів по Перл-Харбору, Сінгапуру та інших тихоокеанських володіннях. Воєнні статки спочатку йшли на користь Японії, а до кінця 1942 р. Поширення японської військової сили через Тихий океан до дверей Індії та Аляски стало великим. Потім прилив повернувся; територія була втрачена островом союзників на острові; бойові дії досягли самої Японії шляхом інтенсивних бомбардувань; і, нарешті, у 1945 році, після вибуху атомних бомб США над Хіросімою та Нагасакі, Японія здалася 14 серпня, офіційна здача була на американському лінкор Міссурі в гавані Токіо 2 вересня 1945 року.
Здача та окупація
Капітуляція Японії наприкінці Другої світової війни була безумовною, але умови поводження союзників із завойованою силою були встановлені на Потсдамській конференції. Імперія була розпущена, а Японія була позбавлена всіх захоплених силою територій. Японська імперія в розпал включала південну половину Сахаліну, Курильські острови, острови Рюкю, Тайвань, Пескадоре, Корею, Бонінські острови, протекторат Квантунга в Маньчжурії, а також острівні угруповання, які були мандатами Ліги Нації (Каролінські острови, Маршаллові острови та Маріанські острови. У перші роки війни Японія завоювала величезні нові території, включаючи значну частину Китаю, Південно-Східної Азії, Філіппін та Голландської Східної Індії. Поразкою, До початку імперіалістичної пригоди Японія скоротилася до своїх розмірів.
Країна була демілітаризована, і були зроблені кроки для створення "мирно схильної та відповідальної влади". Промисловість мала бути адекватною потребам у мирний час, але промисловості, що мали потенціал війни, були заборонені. Поки ці умови Японія не перебувала під військовою окупацією союзників. Окупація розпочалася одразу під командуванням генерала Дугласа Макартура. Далекосхідна комісія, що представляла 11 країн-членів союзників та союзну раду в Токіо, повинна була контролювати загальну політику. Однак комісія постраждала від зростаючої напруги між СРСР та західними країнами і не працювала ефективно, залишивши окупаційні війська США у віртуальному контролі.
Окупаційна сила контролювала Японію за допомогою існуючої машини японського уряду. Нова Конституція була прийнята в 1946 році і набула чинності в 1947 році; імператор публічно відмовився від своєї божественності. Загальноконсервативна тенденція в політиці була загарбана виборами 1947 року, завдяки чому соціал-демократична партія на чолі з Тецу Катаямою була домінуючою силою у двопартійному коаліційному уряді. У 1948 р. Соціал-демократи перейшли на другорядне становище в коаліції, а в 1949 р. Вони повністю втратили владу, коли консерватори взяли повну відповідальність за Шигеру Йошиду.
Багатьох лідерів мілітаристів і генералів судили як військових злочинців, а в 1948 році багатьох було засуджено і страчено, і була зроблена спроба розбити зайбацу. Економічне пожвавлення протікало повільно з великим рівнем безробіття та низьким рівнем виробництва, що покращувалося лише поступово. Однак у 1949 році Макартур послабив зв'язки військового уряду, і багато обов'язків було відновлено перед місцевою владою. У Сан-Франциско в вересні 1951 р. Між Японією та більшістю її опонентів у Другій світовій війні був підписаний мирний договір. Індія та Бірма (М'янма) відмовилися брати участь у конференції, а СРСР, Чехословаччина та Польща відмовилися підписувати договір. Проте це набуло чинності 28 квітня 1952 року, і Японія знову набула повного суверенітету.
Післявоєнна Японія
Вибори 1952 року утримували при владі консервативну ліберальну партію та прем'єр-міністра Шигеру Йошиду. У листопаді 1954 року була заснована Японська демократична партія. Ця нова група напала на корупцію уряду та виступала за стабільні відносини з СРСР і комуністичним Китаєм. У грудні 1954 р. Йошида подав у відставку, а Ічіро Хатояма, лідер опозиції, змінив його. Ліберальна та Японська демократичні партії об'єдналися в 1955 році, щоб стати Ліберально-демократичною партією (ЛДП). Хатояма подав у відставку через хворобу в 1956 році та його змінив Танзан Ісібасі з ЛДП. Ішібасі також був змушений піти у відставку через хворобу, а в 1957 році його супроводжував член партії Нобусуке Кіші.
Після розколу ЛДП з питання політичних реформ у 1993 році уряд Міядзави впав. Жодна з політичних партій Японії не зуміла отримати більшість на наступних виборах. Опозиційна коаліція сформувала уряд, і Моріхіро Хосокава став прем'єр-міністром. Хосокава подав у відставку в 1994 році, а на зміну йому прийшов член коаліції Цутомі Хата, який пішов у відставку лише через два місяці на посаді. У червні 1994 року Томіічі Мураяма був призначений прем'єр-міністром малоймовірної коаліції соціалістів (нині соціал-демократів) та ліберальних демократів, ставши тим самим першим соціалістичним лідером у країні з 1948 року.
Незважаючи на цей мандат і його первісну популярність, Коідзумі пережив труднощі з перевершенням поверхневих економічних реформ, оскільки потужні та закріплені бюрократичні інтереси та інтереси ЛДП чинили опір змінам. Застояла економіка, перешкоджаючи внутрішній дефляційній спіралі, що почалася на початку 1990-х років, і за рахунок закордонних скорочень, пережила четвертий спад за 10 років у 2001 р. У листопаді безробіття досягло 5,5%, післявоєнний максимум. Частково через вже високий рівень державного боргу, уряд Коізумі прийняв бюджет на 2002 рік, який зменшив видатки, замість збільшення витрат на стимулювання економіки. Економіка покращувалася на початку 2002 р., Але уряд продовжував провадити суттєві економічні реформи. Також у 2002 році Коізумі здійснив знаменний візит до Північної Кореї, що призвело до угоди про встановлення дипломатичних відносин між Японією та Північною Кореєю.
Вибори в 2003 році призвели до великих виграшів для опозиційної Демократичної партії, але коаліція, яку очолила ЛДП, зберегла значну більшість у парламенті. Після виборів нові консерватори об'єдналися з ЛДП. Партія ЛДП та Новий Комейто значною мірою дотримувались більшості на виборах у верхню палату 2004 року, але опозиційна Демократична партія здобула суттєві виграші за рахунок менших партій.
У 2005 році Коізумі намагався перемогти план приватизації Japan Post, який включає в себе найбільші системи заощаджень та страхування Японії на додаток до поштової системи, але не зміг заручитися підтримкою у верхній палаті, коли значна кількість членів ЛДП проголосувала проти цього. Призначаючи дострокові вибори до нижньої палати, Коїдзумі здобув (вересень 2005 р.) Величезну перемогу, в якій ЛДП зайняла 60% місць, а наступного місяця забезпечила прийняття законодавства про приватизацію Японської пошти протягом десятиліття, що почалося в 2007 році.
Післявоєнні міжнародні відносини
Як друга в світі найбільша економіка, Японія намагалася визначити свою міжнародну роль. Повоєнна зовнішня політика була спрямована на підтримку та розширення зовнішніх ринків, і США стали її головним союзником і торговим партнером. Однак на початку 1970-х американсько-японські відносини стали напруженими після того, як США чинили тиск на Японію, щоб переоцінити ієну, і знову, коли вона розпочала переговори з комуністичним Китаєм без попередньої консультації з Японією. Частково у відповідь уряд Танаки встановив (1972) дипломатичні відносини з комуністичним Китаєм і оголосив плани переговорів про мирний договір. Відносини також стали напруженими з Південною Кореєю та Тайваном. Японія не підписала мирного договору з СРСР через суперечку про територію на Курильських островах, які раніше утримувались Японією, але окуповані СРСР після війни. Однак, дві країни підписали (1956 р.) Мирну декларацію та встановили риболовецькі та торгові угоди.
Починаючи з кінця 1973 року, коли арабські країни ініціювали скорочення експорту нафти, Японія зіткнулася з важкою економічною ситуацією, яка загрожувала скороченням потужності та промислового виробництва. Крім того, високий річний рівень інфляції (19% у 1973 р.), Заморожування цін та нестабільність ієни на міжнародних грошових ринках уповільнили економіку Японії; Однак наприкінці 1970-х тривале зростання зовнішніх ринків вивело Японію зі спаду.
У 1980-х рр. Багато японських фірм інвестували великі кошти в інші країни, і Японія мала надлишки практично у всіх країн, з якими вона торгувала. Високий рівень участі уряду в банківській справі та промисловості змусив багато інших країн звинуватити Японію в протекціонізмі. Зокрема, США прагнули зменшити свій величезний дефіцит торгівлі з Японією. Японії також довелося боротися зі зростаючою економічною конкуренцією у своєму власному регіоні з боку таких країн, як Південна Корея, Тайвань та (починаючи з 90-х років) Китай. Акцент Японії на експорт також спричинив нехтування внутрішніми ринками.
На додаток до цього економічного тиску на Японію чинився великий політичний тиск, щоб взяти на себе більшу роль у світових справах. Хоча його конституція забороняє утримання збройних сил, Японія має значну військову спроможність для оборонної війни. США все більше наполягають на Японії взяти на себе більшу частку відповідальності за оборону свого регіону. Перша війна Перської затоки спричинила великі розправи в Японії. Уряд, який відчув величезний тиск, щоб сприяти зусиллям ООН відповідно до її економічної сили, також повинен був вирішити антимілітаристські упередження японського народу. Однак до 2003 року стурбованість Північною Кореєю гонитвою за ядерною зброєю та ракетами та зростаючою силою Китаю призвела до зняття деяких правових обмежень щодо можливості уряду у військовій формі реагувати на напад, і Ліберальні демократи запропонували змінити обмеження конституції щодо її сили оборони. Наприкінці 2004 року відносини з Північною Кореєю стали особливо напруженими, коли Японія призупинила продовольчу допомогу їй після того, як останки, які вона повернула Японії, викрала Корея жінка, яка не була її.
Відносини з Південною Кореєю та Китаєм зірвалися навесні 2005 року. Обидві країни були порушені шкільними підручниками історії, які мінімізували аспекти ролі Японії у Другій світовій війні. Крім того, південнокорейці заперечували проти підтвердження японських вимог до Ліанкурських скель, які займає Корея, в той час як китайці висловилися проти плану, який закликав надати Японії постійне місце в Раді Безпеки ООН, і обидві країни оскаржували право власності на виключну економічну зона в Східно-Китайському морі. Щорічний візит прем'єр-міністра (жовтень 2005 р.) До Токіоської святині, що вшановує війни загиблих у Японії, також напружив відносини з Південною Кореєю та Китаєм.
No comments:
Post a Comment