Finland, Finnish Suomi, officially Republic of Finland, republic (2005 est. pop. 5,223,000), 130,119 sq mi (337,009 sq km), N Europe. It borders on the Gulf of Bothnia and Sweden in the west, on Norway in the north, on Russia in the east, and on the Gulf of Finland and the Baltic Sea in the south. The country includes the Aland Islands, located at the mouth of the Gulf of Bothnia. Helsinki is Finland's capital and its largest city.
Land and People
Finland falls into three main geographical zones. In the south and west is a low-lying coastal strip (20-80 mi/30-130 km wide) that includes most of the country's major cities and much of its arable land. The coastal strip rises slightly to a vast forested interior plateau (average elevation: 300-600 ft/90-180 m) that includes about 60,000 lakes, many of which are linked by short rivers, sounds, or canals to form busy commercial waterways. The largest lakes are Saimaa, Inari, and Paijanne. The Kemijoki and Oulujoki are the longest rivers of the region and, with the Torniojoki, are important logging waterways. The country's third zone lies north of the Arctic Circle and is part of Lapland (Finnish, Lappi ). The region is thinly wooded or barren and has an average elevation of about 1,100 ft (340 m); it is somewhat higher in the northwest, where Haltiatunturi (4,344 ft/1,324 m), Finland's loftiest point, is located. Altogether, Finland is made up of about three-quarters forest and woodland, and around 10% each water surface and arable land.
In addition to Helsinki, other important cities include Espoo, Hameenlinna, Joensuu, Jyvaskyla, Kemi, Kotka, Kuopio, Lahti, Lappeenranta, Oulu, Pori, Tampere, Turku, Vaasa, and Vantaa. Finnish and Swedish are both official languages, and about 6% of the population speaks Swedish as a first language; nearly all Swedish speakers are bilingual. In addition, there are about 3,000 Lapps living in Finnish Lapland. About 90% of Finland's inhabitants belong to the established Evangelical Lutheran Church.
Economy
Traditionally an agricultural country, Finland accelerated the pace of its industrialization after World War II. By the end of the 20th cent., manufacturing, services, and trade and transportation were the largest segments of the economy, while agriculture (plus forestry and fishing) accounted for less than 10% of employment and GDP.
In agriculture, livestock production is predominant, and dairy products are important. Large numbers of poultry, cattle, hogs, reindeer, and sheep are raised. Leading agricultural commodities include hay, oats, barley, wheat, rye, sugar beets, and potatoes. Though Finland's mining output is small, it includes a number of important minerals such as iron ore, copper, zinc, nickel, cobalt, titanium, vanadium, mercury, silver, and gold. The Finnish lumbering industry is one of the largest in Europe, producing a variety of wood and paper products.
Among the country's chief manufactures are iron, steel, ships, petroleum products, machinery, chemicals, processed food, metal products, transportation and agricultural equipment, electrical and electronic equipment (especially cellular phones), textiles, and clothing. Finland is also known for its design of glass, ceramics, and stainless-steel cutlery. Its tourism industry is based mostly on winter sports and fishing. About one-quarter of the country's electricity is generated by hydroelectric plants; additional electricity and fossil fuels must be imported.
The chief imports are food, mineral fuels, chemicals, transportation equipment, crude materials, textiles, and iron and steel. The leading exports are forest products (which account for about 50% of exports), machinery, transportation equipment, ships, clothing, and foodstuffs. The principal trade partners are Germany, Great Britain, Sweden, the United States, Russia, and Japan. Finland became an associate member of the European Free Trade Association (EFTA) in 1961 and a full member in 1985 but left EFTA for membership in the European Union in 1995.
Government
Under the 1919 constitution as amended, Finland's head of state is the president, who is elected by popular vote to a six-year term. The president is commander in chief of the armed forces, plays an important role in foreign affairs, and can have considerable influence over legislative matters. Legislation is handled by the unicameral parliament ( Eduskunta ), whose 200 members are elected to four-year terms by a system of proportional representation. All Finns who are at least 18 years old may vote. The country's main administrative body is the cabinet (headed by a prime minister), which is responsible to parliament. The country is divided into 6 provinces.
History
Early History to Independence
Finland's first inhabitants, dating from about 7000 BC, probably followed the melting ice northward, attracted by a good supply of game. The first Finnish-speaking persons to enter the region, who were mostly nomadic hunters and fishers, migrated into Finland from the south. By the 8th cent. they had displaced the small number of Lapps who lived in central and S Finland and who were forced to move to the far north of the country, where they live today. The Finns were organized in small-scale political units, with only loose ties beyond the clan level.
From the 11th cent. Christian missionaries were active in Finland. In the 13th cent. Sweden conquered the country. Under the Swedes, Finland enjoyed considerable independence, its political sophistication grew, commerce increased, and the Swedish language and culture were spread. In the mid-16th cent. Lutheranism was established in Finland, and in 1581 the country was raised to the rank of grand duchy.
Finland suffered severely in the recurring wars between Sweden and Russia. In 1696 famine wiped out almost a third of the population. By the Treaty of Nystad (1721), which ended the Northern War, Peter I of Russia acquired the province of Vyborg (Viipuri), and additional areas were lost to Russia in 1743. During the Napoleonic Wars, Finland was invaded (1808) by Russia, at the time an ally of Napoleon I, in an attempt to pressure Sweden into altering its pro-British stance. Despite considerable Finnish resistance, Russia conquered the country and annexed it in 1809.
In the 19th cent., the czars, who were also grand dukes of Finland, allowed the country wide-ranging autonomy, and as a result, Finland was able to develop its own democratic system with little interference from St. Petersburg. In 1811, Russia returned to Finland the territory it had taken in 1721 and 1743. In 1812, Finland's capital was moved from Turku to Helsinki. The government in the country was headed by a Russian governor-general (the personal representative of the czar) in conjunction with the Finnish senate; in addition, there was a Finnish minister of state in St. Petersburg who dealt directly with the czar.
Finnish nationalism became a powerful movement early in the 19th cent.; it was inspired by such leaders as the poet J. L. Runeberg; the statesman and philosopher J. V. Snellman, whose promotion of the Finnish language helped it to achieve official status in 1863; and the philologist Elias Lonnrot, who compiled the monumental epic Kalevala. The intensive Russification campaign (begun in 1899) of Czar Nicholas II brought determined resistance in Finland, including the assassination (1904) of Nikolai Bobrikov, the governor-general, and a general strike (1905). Under terms obtained in 1906, a unicameral parliament (whose members were elected by universal suffrage) was established, but it was given little authority by the czar. Following the Bolshevik success in the Russian Revolution (1917), the parliament proclaimed (Dec. 6, 1917) the independence of Finland.
The New Republic and the USSR
In the ensuing civil war (Jan.-May, 1918) between the leftist Red Guard (supported by some 40,000 Soviet troops and favoring close ties with the USSR) and the conservative Finnish-nationalist White Guard, led by Marshal Carl Gustav Emil Mannerheim and aided by German troops, the White Guard emerged victorious. After brief periods of rule under Pehr Arvind Svinhufvud (1918) and Mannerheim (1918-19), a republic was established and its first president, Kaarlo Juho Stahlberg, elected (1919). By the Treaty of Tartu in 1920, the USSR recognized Finland's independence.
Agrarian and social reforms enacted after 1918 did much to heal the wounds of civil war, but deep scars remained, and they contributed to the rise of extreme rightist and leftist movements. As a result, there was considerable political instability in the 1920s and early 1930s; there were several government crises, and most ministries were based on coalitions. The Communist party, suppressed in 1923, remained active until it was effectively removed from the scene by discriminatory laws in 1930, and the rightist Lapua movement, originating in anti-Communist disturbances in 1929, was itself suppressed after an unsuccessful coup in 1932.
Finland was active in the League of Nations, which it joined in 1920, and it was the only European country to continue to honor its World War I debts to the United States after the advent of the economic depression at the start of the 1930s. During the 1930s, Finland followed a neutralist foreign policy, and in 1932 it signed a nonaggression treaty with the USSR. In late Nov. 1939, shortly after the start of World War II, Finland was attacked by Soviet troops, and despite spirited Finnish resistance organized by Mannerheim, the USSR easily emerged victorious by early 1940 (see Finnish-Russian War ). By the treaty of Moscow (Mar. 12, 1940), Finland ceded the Rybachi Peninsula, it is part of the Karelian Isthmus (including Vyborg), and land bordering on Lake Ladoga; in addition, the USSR gained a 30-year lease of the port of Hanko. Some 400,000 residents of the ceded territories relocated to Finland.
When Germany attacked the USSR in June 1941, Finland allied itself with Germany, hoping thereby to regain territory from the USSR. Great Britain, but not the United States, declared war on Finland. After some initial Finnish successes, Soviet troops mounted a strong offensive in 1944 and forced Finland to sign an armistice in Sept. 1944. This agreement confirmed the cessions of territory Finland had made in 1940; however, instead of Hanko, the USSR was given a lease on the Porkkala peninsula near Helsinki. In addition, Finland was required to pay an indemnity to the USSR and to force the Germans to evacuate the country. In the ensuing warfare with Germany, N Finland was devastated.
Postwar Finland
After the war, by a peace treaty signed in Paris in 1947, the 1944 armistice was largely confirmed; Finland was obliged to pay the USSR $300 million in reparations and to cede the Karelian Isthmus (with Vyborg), Pechenga (Petsamo) in the far north, and additional border districts in the east. The USSR was given a 50-year lease to the Porkkala region. About 420,000 Finns left the territory ceded to the USSR and were resettled in Finland. Despite great difficulties, Finland completed its reparations payments by 1952; in 1948, the USSR had reduced the amount by about $74 million. In 1956 Porkkala was returned to Finland.
In the immediate postwar period, Communists (working through the Finnish People's Democratic League) won a substantial number of seats in parliament and held several high-level cabinet posts, including for a short time that of prime minister. However, beginning in 1948, the Communists' power began to wane, and the Social Democrats and the Agrarian Union (in 1965 renamed the Center party) dominated politics from then on. These parties almost invariably had to form coalition governments either with each other or with other, smaller, parties. In 1955, Finland joined the United Nations.
A Neutral Finland
Although during the late 1950s and early 1960s the USSR exercised some influence over internal Finnish politics (forcing, for example, the withdrawal of a candidate for president in 1962), during this period Finland began to follow a more neutral course in relation to the Soviets. In 1966, Communists were included in a coalition cabinet for the first time since 1948. In 1973 parliament passed an extraordinary law extending Urho Kekkonen 's third term as president (he had been elected in 1956 and reelected in 1962 and 1968) for four years to 1978. He remained in office until 1981, when he was replaced by Mauno Koivisto.
The Finnish Communist party gradually lost influence throughout the 1970s, and finally split in 1985 along nationalistic and pro-Moscow lines. In the 1987 elections, the Conservatives filled the gap left by the Communists, and Conservative Prime Minister Harri Holkeri took office in 1987, heading a coalition government that included the Social Democrats. This left the Center party as the opposition for the first time since independence. The economic collapse of the USSR in 1991 caused a severe recession in Finland, as the country had traded extensively with the Soviets. Soviet disintegration also led to the scrapping of a 1948 Finnish-Soviet defense treaty and to a pledge by Russia to treat its Finnish neighbor as an equal.
In 1991, Esko Aho became prime minister, heading a center-right government, but his party suffered heavy losses in 1995 elections, and a left-right coalition government headed by Social Democrat Paavo Lipponen came into office. In 1994, Martti Ahtisaari, a Social Democrat and diplomat, became Finland's first president elected by direct popular vote (election was previously by an electoral college). Throughout the 1990s, Finland focused on reducing unemployment and increasing its integration with Western Europe; it became a member of the European Union in 1995. Tarja Halonen, the foreign minister, was elected president in 2000 and reelected in 2006; she was the first woman to hold the office.
Parliamentary elections in Mar., 2003, gave a narrow plurality to the opposition Center Party, and party leader Anneli Jaatteenmaki became prime minister, heading a center-left government. The use of leaked government documents during the campaign by Jaatteenmaki, who had become the first female prime minister of Finland, led to her resignation in June, and Matti Vanhanen, also of the Center party, succeeded her. Jaatteenmaki, however, was subsequently acquitted on charges relating to the incident.
Фінляндія, фінська Суомі, офіційно Фінська Республіка, республіка (2005 р. Поп. 5,223 000), 130,119 кв. Км (337,009 кв. Км), Північна Європа. Межує з Ботнійською затокою та Швецією на заході, з Норвегією на півночі, з Росією на сході та з Фінською затокою та Балтійським морем на півдні. У країну входять Аландські острови, розташовані у гирлі Ботнійської затоки. Гельсінкі - столиця Фінляндії та її найбільше місто.
Земля і люди
Фінляндія потрапляє у три основні географічні зони. На півдні та заході розташована низовинна прибережна смуга (20-80 миль / 30-130 км шириною), яка включає більшість великих міст країни та значну частину її ріллі. Прибережна смуга трохи піднімається до величезного лісистого внутрішнього плато (середня висота: 300-600 футів / 90-180 м), що включає близько 60 000 озер, багато з яких пов'язані короткими річками, звуками або каналами, утворюючи зайняті комерційні водні шляхи. Найбільші озера - Саймаа, Інарі та Паянне. Кеміджокі та Оулуйокі - найдовші річки регіону і, разом з Торньойокі, є важливими водними шляхами. Третя зона країни лежить на північ від Полярного кола і входить до складу Лапландії (Фінська, Лаппі). Регіон тонколісовий або безплідний і має середню висоту близько 1100 футів (340 м); вона дещо вища на північному заході, де розташована Халтіатунтурі (4 444 фути / 1324 м), найвища точка Фінляндії. Загалом, Фінляндія складається з приблизно трьох чвертів лісів і лісів, і близько 10% кожної водної поверхні та ріллі.
Окрім Гельсінкі, інші важливі міста включають Еспоо, Хамеєнлінна, Йоенсуу, Юваскіла, Кемі, Котку, Куопіо, Лахті, Лаппеенранта, Оулу, Порі, Тампере, Турку, Ваасу та Вантаа. Фінська та шведська мови є офіційними мовами, і близько 6% населення розмовляє шведською мовою як першою; майже всі носії шведської мови двомовні. Крім того, у фінській Лапландії живе близько 3000 ноутбуків. Близько 90% жителів Фінляндії належать до створеної Євангелічної лютеранської церкви.
Економіка
За традицією сільського господарства країна Фінляндія прискорила темпи своєї індустріалізації після Другої світової війни. На кінець XX ст. Виробництво, послуги, торгівля та транспорт були найбільшими сегментами економіки, тоді як сільське господарство (плюс лісове господарство та рибальство) становило менше 10% зайнятості та ВВП.
У сільському господарстві переважає тваринництво, а молочна продукція має важливе значення. Вирощується велика кількість птиці, великої рогатої худоби, свиней, оленів, овець. Провідними товарами сільського господарства є сіно, овес, ячмінь, пшениця, жито, цукрові буряки, картопля. Хоча видобуток Фінляндії невеликий, він включає ряд важливих корисних копалин, таких як залізна руда, мідь, цинк, нікель, кобальт, титан, ванадій, ртуть, срібло та золото. Фінська пиломатеріали - одна з найбільших в Європі, яка виробляє різноманітні вироби з деревини та паперу.
Серед головних виробників країни - залізо, сталь, кораблі, нафтопродукти, машини, хімікати, перероблені продукти харчування, металеві вироби, транспортне та сільськогосподарське обладнання, електричне та електронне обладнання (особливо стільникові телефони), текстиль та одяг. Фінляндія також відома дизайном скла, кераміки та столових приборів з нержавіючої сталі. Його туристична галузь базується в основному на зимових видах спорту та риболовлі. Близько чверті електроенергії в країні виробляються гідроелектростанціями; додатково потрібно імпортувати електроенергію та викопне паливо.
Основний імпорт - це харчові продукти, мінеральне паливо, хімікати, транспортне обладнання, сировина, текстиль, залізо та сталь. Провідним експортом є лісова продукція (на яку припадає близько 50% експорту), машини, транспортне обладнання, судна, одяг та продовольчі товари. Основні торгові партнери - Німеччина, Великобританія, Швеція, США, Росія та Японія. Фінляндія стала асоційованим членом Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ) у 1961 році та дійсним членом у 1985 р., Але залишила ЄАВТ для членства в Європейському Союзі в 1995 році.
Уряд
Відповідно до конституції 1919 р. Із змінами, внесеними змінами, главою держави Фінляндії є президент, який обирається народним голосуванням на шестирічний термін. Президент є головнокомандувачем збройними силами, відіграє важливу роль у закордонних справах і може мати значний вплив на законодавчі питання. Законодавством керується однопалатний парламент (Едускунта), 200 членів якого обираються на чотири роки за системою пропорційного представництва. Голосувати можуть усі фіни, яким не менше 18 років. Основним адміністративним органом країни є кабінет (очолює прем'єр-міністр), який відповідає за парламент. Країна поділена на 6 провінцій.
Історія
Рання історія до незалежності
Перші мешканці Фінляндії, що починаються приблизно з 7000 р. До н.е., ймовірно, слідували за таненням льоду на північ, привабливим хорошим запасом дичини. Перші фінськи, які говорять на фінській мові, в'їхали до регіону, котрі переважно були кочовими мисливцями та рибалками, мігрували у Фінляндію з півдня. До 8 ст. вони витіснили невелику кількість ноутбуків, які проживали в центральній та Південній Фінляндії і які були змушені переїхати на крайній північ країни, де вони живуть сьогодні. Фіни були організовані в невеликі політичні одиниці, лише слабкі зв'язки поза клановим рівнем.
З 11 ст. Християнські місіонери діяли у Фінляндії. У 13 ст. Швеція підкорила країну. За шведів Фінляндія отримала значну незалежність, зростала її політична витонченість, розширювалася торгівля, поширювалася шведська мова та культура. У середині 16 ст. Лютеранство було встановлено у Фінляндії, і в 1581 році країна була піднята до звання великого герцогства.
Фінляндія сильно постраждала в повторних війнах між Швецією та Росією. У 1696 р. Голод знищив майже третину населення. За Ністадським договором (1721 р.), Який закінчив Північну війну, Петро I Російський придбав провінцію Виборг (Війпурі), а додаткові райони були втрачені Росією в 1743 році. Під час Наполеонівських воєн Фінляндія була вторгнута Росія, в той час союзник Наполеона I, намагаючись тиснути на Швецію, щоб змінити її про-британську позицію. Незважаючи на значний фінський опір, Росія завоювала країну та анексувала її у 1809 році.
У 19 столітті цари, які також були великими князями Фінляндії, дозволили країні широку автономію, і в результаті Фінляндія змогла розвинути власну демократичну систему з невеликим втручанням з боку Петербурга. У 1811 р. Росія повернула Фінляндії територію, яку вона зайняла у 1721 та 1743 рр. У 1812 р. Столиця Фінляндії була перенесена з Турку до Гельсінкі. Уряд країни очолював російський генерал-губернатор (особистий представник царя) спільно з фінським сенатом; крім того, у Петербурзі був державний міністр Фінляндії, який мав справу безпосередньо з царем.
Фінський націоналізм став потужним рухом на початку 19 ст .; її надихнули такі лідери, як поет Дж. Л. Рунеберг; державний діяч і філософ Дж. В. Снелман, просування якого фінською мовою допомогло їй досягти офіційного статусу в 1863 році; та філолог Еліас Лоннрот, який склав монументальний епос Калевала. Інтенсивна русифікаційна кампанія (розпочата в 1899 р.) Царя Миколи II викликала рішучий опір у Фінляндії, включаючи вбивство (1904 р.) Миколи Бобрікова, генерал-губернатора, і загальний страйк (1905 р.). За умовами, отриманими в 1906 р., Було створено однопалатний парламент (члени якого обиралися загальним виборчим правом), але цар отримав невеликі повноваження. Після успіху більшовиків у Російській революції (1917 р.) Парламент проголосив (6 грудня 1917 р.) Незалежність Фінляндії.
Нова Республіка та СРСР
У наступній громадянській війні (січень-травень 1918 р.) Між лівою Червоною гвардією (яку підтримували близько 40 000 радянських військ та підтримували тісні зв'язки з СРСР) та консервативною фінсько-націоналістичною білою гвардією на чолі з маршалом Карлом Густавом Емілем Маннергеймом та Біла гвардія за допомогою німецьких військ вийшла перемогою. Після коротких періодів правління під Пером Ервінд Свінхуфвуд (1918) та Маннергейм (1918-19) була створена республіка і обраний її перший президент Каарло Юхо Штальберг (1919). Тартуським договором 1920 р. СРСР визнав незалежність Фінляндії.
Аграрні та соціальні реформи, запроваджені після 1918 року, значною мірою загоїли рани громадянської війни, але глибокі шрами залишилися, і вони сприяли підняттю крайніх правих і лівих рухів. Як наслідок, в 1920-х - на початку 1930-х років спостерігалася значна політична нестабільність; було кілька урядових криз, і більшість міністерств базувалося на коаліціях. Комуністична партія, придушена в 1923 році, залишалася активною, поки її не було фактично знято зі сцени дискримінаційними законами в 1930 році, а правий рух Лапуа, що виник у антикомуністичних заворушеннях у 1929 році, був придушений після невдалого перевороту в 1932 році.
Фінляндія брала активну участь у Лізі Націй, до якої вона вступила в 1920 році, і вона була єдиною європейською країною, яка продовжувала шанувати борги перед Першою світовою війною перед США після появи економічної депресії на початку 1930-х років. Протягом 1930-х років Фінляндія дотримувалася нейтралістської зовнішньої політики, а в 1932 р. Підписала договір про ненапад з СРСР. Наприкінці листопада 1939 року, незабаром після початку Другої світової війни, Фінляндія зазнала нападу радянських військ, і, незважаючи на бурхливий фінський опір, організований Маннергеймом, СРСР легко вийшов переможцем до початку 1940 року (див. Фінсько-російська війна). Московським договором (12 березня 1940 р.) Фінляндія передала півострів Рибачі, його частину Карельського перешийка (включаючи Виборг) та землю, що межує з Ладозьким озером; крім того, СРСР отримав 30-річну оренду порту Ханко. Близько 400 000 жителів відступлених територій переїхали до Фінляндії.
Коли Німеччина напала на СРСР у червні 1941 р., Фінляндія об'єдналася з Німеччиною, сподіваючись тим самим повернути територію СРСР. Великобританія, але не США, оголосила війну Фінляндії. Після деяких початкових фінських успіхів радянські війська в 1944 р. Здійснили сильний наступ і змусили Фінляндію підписати перемир'я у вересні 1944 р. Ця угода підтвердила припинення території Фінляндії у 1940 р .; однак замість Ханко СРСР був переданий в оренду на півострові Поркалка поблизу Гельсінкі. Крім того, від Фінляндії потрібно було сплатити компенсацію СРСР та змусити німців евакуювати країну. У результаті наслідків війни з Німеччиною N Фінляндія була спустошена.
Післявоєнна Фінляндія
Після війни мирним договором, підписаним у Парижі в 1947 р., Перемир’я 1944 р. Було значною мірою підтверджено; Фінляндія зобов’язана була сплатити СРСР 300 мільйонів доларів репарацій та відступити Карельський перешийок (з Виборгом), Печенга (Пецамо) на крайній півночі та додаткові прикордонні райони на сході. СРСР отримав 50-річну оренду області Поркалка. Близько 420 000 фінів залишили територію, передану СРСР, і були переселені у Фінляндію. Незважаючи на великі труднощі, Фінляндія закінчила репараційні виплати до 1952 року; у 1948 р. СРСР зменшив суму приблизно на 74 мільйони доларів. У 1956 р. Поркалка повернуто до Фінляндії.
У найближчий післявоєнний період комуністи (працюючи через Фінську народну демократичну лігу) здобули значну кількість місць у парламенті та обіймали декілька посад на високому рівні, у тому числі на короткий час прем'єр-міністра. Однак, починаючи з 1948 р., Влада комуністів почала слабшати, і соціал-демократи та Аграрний союз (у 1965 р. Перейменований на партію Центр) домінували в політиці. Цим партіям майже незмінно доводилося формувати коаліційні уряди або між собою, або з іншими, меншими, партіями. У 1955 році Фінляндія вступила до Організації Об'єднаних Націй.
Нейтральна Фінляндія
Хоча наприкінці 1950-х - початку 1960-х СРСР здійснював певний вплив на внутрішню фінську політику (змушуючи, наприклад, відкликання кандидата в президенти в 1962 році), у цей період Фінляндія почала слідувати більш нейтральному курсу стосовно Рад . У 1966 році комуністи були включені до складу коаліційного кабінету вперше з 1948 року. У 1973 році парламент ухвалив надзвичайний закон про продовження третього терміну Урхо Кекконена президентом (він був обраний у 1956 році та переобраний у 1962 та 1968 роках) на чотири роки до 1978. Він залишався на посаді до 1981 року, коли його замінив Мауно Койвісто.
Комуністична партія Фінляндії поступово втрачала вплив протягом 1970-х років і остаточно розкололася в 1985 році за націоналістичною та промосковською лініями. На виборах 1987 року консерватори заповнили прогалину, яку залишили комуністи, а прем'єр-міністр консерваторів Гаррі Холкері вступив на посаду в 1987 році, очоливши коаліційний уряд, до складу якого входили соціал-демократи. Це залишило партію "Центр" як опозицію вперше після здобуття незалежності. Економічний розпад СРСР у 1991 році спричинив сильний спад у Фінляндії, оскільки країна велику торгівлю з Радами. Радянська дезінтеграція також призвела до скасування фінсько-радянського оборонного договору 1948 р. Та до зобов'язання Росії поставитись до свого фінського сусіда як до рівного.
У 1991 році Еско Ахо став прем'єр-міністром, очолював уряд правого центру, але його партія зазнала великих втрат на виборах 1995 року, і уряд ліво-правого коаліції на чолі з соціал-демократом Пааво Ліппонен вступив на посаду. У 1994 році Марті Ахтісаарі, соціал-демократ і дипломат, став першим президентом Фінляндії, обраним шляхом прямого народного голосування (вибори були раніше виборчою колегією). Протягом 90-х років Фінляндія зосереджувалась на зменшенні рівня безробіття та посиленні інтеграції із Західною Європою; вона стала членом Європейського Союзу в 1995 році. Тар'я Халонен, міністр закордонних справ, була обрана президентом у 2000 році та переобрана в 2006 році; вона була першою жінкою, яка займала цю посаду.
Парламентські вибори в березні 2003 року дали вузьку множину опозиційній партії "Центр", і лідер партії Анелі Яаттнармакі стала прем'єр-міністром, очоливши лівий центр уряду. Використання витіклих урядових документів під час кампанії Яаттнамакі, яка стала першою жінкою-прем'єр-міністром Фінляндії, призвела до її відставки в червні, і Матті Ванханен, також партія Центру, досяг її успіху. Однак, «Яаттнамакі» згодом був виправданий за звинуваченням, пов'язаним з інцидентом.
Land and People
Finland falls into three main geographical zones. In the south and west is a low-lying coastal strip (20-80 mi/30-130 km wide) that includes most of the country's major cities and much of its arable land. The coastal strip rises slightly to a vast forested interior plateau (average elevation: 300-600 ft/90-180 m) that includes about 60,000 lakes, many of which are linked by short rivers, sounds, or canals to form busy commercial waterways. The largest lakes are Saimaa, Inari, and Paijanne. The Kemijoki and Oulujoki are the longest rivers of the region and, with the Torniojoki, are important logging waterways. The country's third zone lies north of the Arctic Circle and is part of Lapland (Finnish, Lappi ). The region is thinly wooded or barren and has an average elevation of about 1,100 ft (340 m); it is somewhat higher in the northwest, where Haltiatunturi (4,344 ft/1,324 m), Finland's loftiest point, is located. Altogether, Finland is made up of about three-quarters forest and woodland, and around 10% each water surface and arable land.
In addition to Helsinki, other important cities include Espoo, Hameenlinna, Joensuu, Jyvaskyla, Kemi, Kotka, Kuopio, Lahti, Lappeenranta, Oulu, Pori, Tampere, Turku, Vaasa, and Vantaa. Finnish and Swedish are both official languages, and about 6% of the population speaks Swedish as a first language; nearly all Swedish speakers are bilingual. In addition, there are about 3,000 Lapps living in Finnish Lapland. About 90% of Finland's inhabitants belong to the established Evangelical Lutheran Church.
Economy
Traditionally an agricultural country, Finland accelerated the pace of its industrialization after World War II. By the end of the 20th cent., manufacturing, services, and trade and transportation were the largest segments of the economy, while agriculture (plus forestry and fishing) accounted for less than 10% of employment and GDP.
In agriculture, livestock production is predominant, and dairy products are important. Large numbers of poultry, cattle, hogs, reindeer, and sheep are raised. Leading agricultural commodities include hay, oats, barley, wheat, rye, sugar beets, and potatoes. Though Finland's mining output is small, it includes a number of important minerals such as iron ore, copper, zinc, nickel, cobalt, titanium, vanadium, mercury, silver, and gold. The Finnish lumbering industry is one of the largest in Europe, producing a variety of wood and paper products.
Among the country's chief manufactures are iron, steel, ships, petroleum products, machinery, chemicals, processed food, metal products, transportation and agricultural equipment, electrical and electronic equipment (especially cellular phones), textiles, and clothing. Finland is also known for its design of glass, ceramics, and stainless-steel cutlery. Its tourism industry is based mostly on winter sports and fishing. About one-quarter of the country's electricity is generated by hydroelectric plants; additional electricity and fossil fuels must be imported.
The chief imports are food, mineral fuels, chemicals, transportation equipment, crude materials, textiles, and iron and steel. The leading exports are forest products (which account for about 50% of exports), machinery, transportation equipment, ships, clothing, and foodstuffs. The principal trade partners are Germany, Great Britain, Sweden, the United States, Russia, and Japan. Finland became an associate member of the European Free Trade Association (EFTA) in 1961 and a full member in 1985 but left EFTA for membership in the European Union in 1995.
Government
Under the 1919 constitution as amended, Finland's head of state is the president, who is elected by popular vote to a six-year term. The president is commander in chief of the armed forces, plays an important role in foreign affairs, and can have considerable influence over legislative matters. Legislation is handled by the unicameral parliament ( Eduskunta ), whose 200 members are elected to four-year terms by a system of proportional representation. All Finns who are at least 18 years old may vote. The country's main administrative body is the cabinet (headed by a prime minister), which is responsible to parliament. The country is divided into 6 provinces.
History
Early History to Independence
Finland's first inhabitants, dating from about 7000 BC, probably followed the melting ice northward, attracted by a good supply of game. The first Finnish-speaking persons to enter the region, who were mostly nomadic hunters and fishers, migrated into Finland from the south. By the 8th cent. they had displaced the small number of Lapps who lived in central and S Finland and who were forced to move to the far north of the country, where they live today. The Finns were organized in small-scale political units, with only loose ties beyond the clan level.
From the 11th cent. Christian missionaries were active in Finland. In the 13th cent. Sweden conquered the country. Under the Swedes, Finland enjoyed considerable independence, its political sophistication grew, commerce increased, and the Swedish language and culture were spread. In the mid-16th cent. Lutheranism was established in Finland, and in 1581 the country was raised to the rank of grand duchy.
Finland suffered severely in the recurring wars between Sweden and Russia. In 1696 famine wiped out almost a third of the population. By the Treaty of Nystad (1721), which ended the Northern War, Peter I of Russia acquired the province of Vyborg (Viipuri), and additional areas were lost to Russia in 1743. During the Napoleonic Wars, Finland was invaded (1808) by Russia, at the time an ally of Napoleon I, in an attempt to pressure Sweden into altering its pro-British stance. Despite considerable Finnish resistance, Russia conquered the country and annexed it in 1809.
In the 19th cent., the czars, who were also grand dukes of Finland, allowed the country wide-ranging autonomy, and as a result, Finland was able to develop its own democratic system with little interference from St. Petersburg. In 1811, Russia returned to Finland the territory it had taken in 1721 and 1743. In 1812, Finland's capital was moved from Turku to Helsinki. The government in the country was headed by a Russian governor-general (the personal representative of the czar) in conjunction with the Finnish senate; in addition, there was a Finnish minister of state in St. Petersburg who dealt directly with the czar.
Finnish nationalism became a powerful movement early in the 19th cent.; it was inspired by such leaders as the poet J. L. Runeberg; the statesman and philosopher J. V. Snellman, whose promotion of the Finnish language helped it to achieve official status in 1863; and the philologist Elias Lonnrot, who compiled the monumental epic Kalevala. The intensive Russification campaign (begun in 1899) of Czar Nicholas II brought determined resistance in Finland, including the assassination (1904) of Nikolai Bobrikov, the governor-general, and a general strike (1905). Under terms obtained in 1906, a unicameral parliament (whose members were elected by universal suffrage) was established, but it was given little authority by the czar. Following the Bolshevik success in the Russian Revolution (1917), the parliament proclaimed (Dec. 6, 1917) the independence of Finland.
The New Republic and the USSR
In the ensuing civil war (Jan.-May, 1918) between the leftist Red Guard (supported by some 40,000 Soviet troops and favoring close ties with the USSR) and the conservative Finnish-nationalist White Guard, led by Marshal Carl Gustav Emil Mannerheim and aided by German troops, the White Guard emerged victorious. After brief periods of rule under Pehr Arvind Svinhufvud (1918) and Mannerheim (1918-19), a republic was established and its first president, Kaarlo Juho Stahlberg, elected (1919). By the Treaty of Tartu in 1920, the USSR recognized Finland's independence.
Agrarian and social reforms enacted after 1918 did much to heal the wounds of civil war, but deep scars remained, and they contributed to the rise of extreme rightist and leftist movements. As a result, there was considerable political instability in the 1920s and early 1930s; there were several government crises, and most ministries were based on coalitions. The Communist party, suppressed in 1923, remained active until it was effectively removed from the scene by discriminatory laws in 1930, and the rightist Lapua movement, originating in anti-Communist disturbances in 1929, was itself suppressed after an unsuccessful coup in 1932.
Finland was active in the League of Nations, which it joined in 1920, and it was the only European country to continue to honor its World War I debts to the United States after the advent of the economic depression at the start of the 1930s. During the 1930s, Finland followed a neutralist foreign policy, and in 1932 it signed a nonaggression treaty with the USSR. In late Nov. 1939, shortly after the start of World War II, Finland was attacked by Soviet troops, and despite spirited Finnish resistance organized by Mannerheim, the USSR easily emerged victorious by early 1940 (see Finnish-Russian War ). By the treaty of Moscow (Mar. 12, 1940), Finland ceded the Rybachi Peninsula, it is part of the Karelian Isthmus (including Vyborg), and land bordering on Lake Ladoga; in addition, the USSR gained a 30-year lease of the port of Hanko. Some 400,000 residents of the ceded territories relocated to Finland.
When Germany attacked the USSR in June 1941, Finland allied itself with Germany, hoping thereby to regain territory from the USSR. Great Britain, but not the United States, declared war on Finland. After some initial Finnish successes, Soviet troops mounted a strong offensive in 1944 and forced Finland to sign an armistice in Sept. 1944. This agreement confirmed the cessions of territory Finland had made in 1940; however, instead of Hanko, the USSR was given a lease on the Porkkala peninsula near Helsinki. In addition, Finland was required to pay an indemnity to the USSR and to force the Germans to evacuate the country. In the ensuing warfare with Germany, N Finland was devastated.
Postwar Finland
After the war, by a peace treaty signed in Paris in 1947, the 1944 armistice was largely confirmed; Finland was obliged to pay the USSR $300 million in reparations and to cede the Karelian Isthmus (with Vyborg), Pechenga (Petsamo) in the far north, and additional border districts in the east. The USSR was given a 50-year lease to the Porkkala region. About 420,000 Finns left the territory ceded to the USSR and were resettled in Finland. Despite great difficulties, Finland completed its reparations payments by 1952; in 1948, the USSR had reduced the amount by about $74 million. In 1956 Porkkala was returned to Finland.
In the immediate postwar period, Communists (working through the Finnish People's Democratic League) won a substantial number of seats in parliament and held several high-level cabinet posts, including for a short time that of prime minister. However, beginning in 1948, the Communists' power began to wane, and the Social Democrats and the Agrarian Union (in 1965 renamed the Center party) dominated politics from then on. These parties almost invariably had to form coalition governments either with each other or with other, smaller, parties. In 1955, Finland joined the United Nations.
A Neutral Finland
Although during the late 1950s and early 1960s the USSR exercised some influence over internal Finnish politics (forcing, for example, the withdrawal of a candidate for president in 1962), during this period Finland began to follow a more neutral course in relation to the Soviets. In 1966, Communists were included in a coalition cabinet for the first time since 1948. In 1973 parliament passed an extraordinary law extending Urho Kekkonen 's third term as president (he had been elected in 1956 and reelected in 1962 and 1968) for four years to 1978. He remained in office until 1981, when he was replaced by Mauno Koivisto.
The Finnish Communist party gradually lost influence throughout the 1970s, and finally split in 1985 along nationalistic and pro-Moscow lines. In the 1987 elections, the Conservatives filled the gap left by the Communists, and Conservative Prime Minister Harri Holkeri took office in 1987, heading a coalition government that included the Social Democrats. This left the Center party as the opposition for the first time since independence. The economic collapse of the USSR in 1991 caused a severe recession in Finland, as the country had traded extensively with the Soviets. Soviet disintegration also led to the scrapping of a 1948 Finnish-Soviet defense treaty and to a pledge by Russia to treat its Finnish neighbor as an equal.
In 1991, Esko Aho became prime minister, heading a center-right government, but his party suffered heavy losses in 1995 elections, and a left-right coalition government headed by Social Democrat Paavo Lipponen came into office. In 1994, Martti Ahtisaari, a Social Democrat and diplomat, became Finland's first president elected by direct popular vote (election was previously by an electoral college). Throughout the 1990s, Finland focused on reducing unemployment and increasing its integration with Western Europe; it became a member of the European Union in 1995. Tarja Halonen, the foreign minister, was elected president in 2000 and reelected in 2006; she was the first woman to hold the office.
Parliamentary elections in Mar., 2003, gave a narrow plurality to the opposition Center Party, and party leader Anneli Jaatteenmaki became prime minister, heading a center-left government. The use of leaked government documents during the campaign by Jaatteenmaki, who had become the first female prime minister of Finland, led to her resignation in June, and Matti Vanhanen, also of the Center party, succeeded her. Jaatteenmaki, however, was subsequently acquitted on charges relating to the incident.
ПЕРЕКЛАД
Фінляндія, фінська Суомі, офіційно Фінська Республіка, республіка (2005 р. Поп. 5,223 000), 130,119 кв. Км (337,009 кв. Км), Північна Європа. Межує з Ботнійською затокою та Швецією на заході, з Норвегією на півночі, з Росією на сході та з Фінською затокою та Балтійським морем на півдні. У країну входять Аландські острови, розташовані у гирлі Ботнійської затоки. Гельсінкі - столиця Фінляндії та її найбільше місто.
Земля і люди
Фінляндія потрапляє у три основні географічні зони. На півдні та заході розташована низовинна прибережна смуга (20-80 миль / 30-130 км шириною), яка включає більшість великих міст країни та значну частину її ріллі. Прибережна смуга трохи піднімається до величезного лісистого внутрішнього плато (середня висота: 300-600 футів / 90-180 м), що включає близько 60 000 озер, багато з яких пов'язані короткими річками, звуками або каналами, утворюючи зайняті комерційні водні шляхи. Найбільші озера - Саймаа, Інарі та Паянне. Кеміджокі та Оулуйокі - найдовші річки регіону і, разом з Торньойокі, є важливими водними шляхами. Третя зона країни лежить на північ від Полярного кола і входить до складу Лапландії (Фінська, Лаппі). Регіон тонколісовий або безплідний і має середню висоту близько 1100 футів (340 м); вона дещо вища на північному заході, де розташована Халтіатунтурі (4 444 фути / 1324 м), найвища точка Фінляндії. Загалом, Фінляндія складається з приблизно трьох чвертів лісів і лісів, і близько 10% кожної водної поверхні та ріллі.
Окрім Гельсінкі, інші важливі міста включають Еспоо, Хамеєнлінна, Йоенсуу, Юваскіла, Кемі, Котку, Куопіо, Лахті, Лаппеенранта, Оулу, Порі, Тампере, Турку, Ваасу та Вантаа. Фінська та шведська мови є офіційними мовами, і близько 6% населення розмовляє шведською мовою як першою; майже всі носії шведської мови двомовні. Крім того, у фінській Лапландії живе близько 3000 ноутбуків. Близько 90% жителів Фінляндії належать до створеної Євангелічної лютеранської церкви.
Економіка
За традицією сільського господарства країна Фінляндія прискорила темпи своєї індустріалізації після Другої світової війни. На кінець XX ст. Виробництво, послуги, торгівля та транспорт були найбільшими сегментами економіки, тоді як сільське господарство (плюс лісове господарство та рибальство) становило менше 10% зайнятості та ВВП.
У сільському господарстві переважає тваринництво, а молочна продукція має важливе значення. Вирощується велика кількість птиці, великої рогатої худоби, свиней, оленів, овець. Провідними товарами сільського господарства є сіно, овес, ячмінь, пшениця, жито, цукрові буряки, картопля. Хоча видобуток Фінляндії невеликий, він включає ряд важливих корисних копалин, таких як залізна руда, мідь, цинк, нікель, кобальт, титан, ванадій, ртуть, срібло та золото. Фінська пиломатеріали - одна з найбільших в Європі, яка виробляє різноманітні вироби з деревини та паперу.
Серед головних виробників країни - залізо, сталь, кораблі, нафтопродукти, машини, хімікати, перероблені продукти харчування, металеві вироби, транспортне та сільськогосподарське обладнання, електричне та електронне обладнання (особливо стільникові телефони), текстиль та одяг. Фінляндія також відома дизайном скла, кераміки та столових приборів з нержавіючої сталі. Його туристична галузь базується в основному на зимових видах спорту та риболовлі. Близько чверті електроенергії в країні виробляються гідроелектростанціями; додатково потрібно імпортувати електроенергію та викопне паливо.
Основний імпорт - це харчові продукти, мінеральне паливо, хімікати, транспортне обладнання, сировина, текстиль, залізо та сталь. Провідним експортом є лісова продукція (на яку припадає близько 50% експорту), машини, транспортне обладнання, судна, одяг та продовольчі товари. Основні торгові партнери - Німеччина, Великобританія, Швеція, США, Росія та Японія. Фінляндія стала асоційованим членом Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ) у 1961 році та дійсним членом у 1985 р., Але залишила ЄАВТ для членства в Європейському Союзі в 1995 році.
Уряд
Відповідно до конституції 1919 р. Із змінами, внесеними змінами, главою держави Фінляндії є президент, який обирається народним голосуванням на шестирічний термін. Президент є головнокомандувачем збройними силами, відіграє важливу роль у закордонних справах і може мати значний вплив на законодавчі питання. Законодавством керується однопалатний парламент (Едускунта), 200 членів якого обираються на чотири роки за системою пропорційного представництва. Голосувати можуть усі фіни, яким не менше 18 років. Основним адміністративним органом країни є кабінет (очолює прем'єр-міністр), який відповідає за парламент. Країна поділена на 6 провінцій.
Історія
Рання історія до незалежності
Перші мешканці Фінляндії, що починаються приблизно з 7000 р. До н.е., ймовірно, слідували за таненням льоду на північ, привабливим хорошим запасом дичини. Перші фінськи, які говорять на фінській мові, в'їхали до регіону, котрі переважно були кочовими мисливцями та рибалками, мігрували у Фінляндію з півдня. До 8 ст. вони витіснили невелику кількість ноутбуків, які проживали в центральній та Південній Фінляндії і які були змушені переїхати на крайній північ країни, де вони живуть сьогодні. Фіни були організовані в невеликі політичні одиниці, лише слабкі зв'язки поза клановим рівнем.
З 11 ст. Християнські місіонери діяли у Фінляндії. У 13 ст. Швеція підкорила країну. За шведів Фінляндія отримала значну незалежність, зростала її політична витонченість, розширювалася торгівля, поширювалася шведська мова та культура. У середині 16 ст. Лютеранство було встановлено у Фінляндії, і в 1581 році країна була піднята до звання великого герцогства.
Фінляндія сильно постраждала в повторних війнах між Швецією та Росією. У 1696 р. Голод знищив майже третину населення. За Ністадським договором (1721 р.), Який закінчив Північну війну, Петро I Російський придбав провінцію Виборг (Війпурі), а додаткові райони були втрачені Росією в 1743 році. Під час Наполеонівських воєн Фінляндія була вторгнута Росія, в той час союзник Наполеона I, намагаючись тиснути на Швецію, щоб змінити її про-британську позицію. Незважаючи на значний фінський опір, Росія завоювала країну та анексувала її у 1809 році.
У 19 столітті цари, які також були великими князями Фінляндії, дозволили країні широку автономію, і в результаті Фінляндія змогла розвинути власну демократичну систему з невеликим втручанням з боку Петербурга. У 1811 р. Росія повернула Фінляндії територію, яку вона зайняла у 1721 та 1743 рр. У 1812 р. Столиця Фінляндії була перенесена з Турку до Гельсінкі. Уряд країни очолював російський генерал-губернатор (особистий представник царя) спільно з фінським сенатом; крім того, у Петербурзі був державний міністр Фінляндії, який мав справу безпосередньо з царем.
Фінський націоналізм став потужним рухом на початку 19 ст .; її надихнули такі лідери, як поет Дж. Л. Рунеберг; державний діяч і філософ Дж. В. Снелман, просування якого фінською мовою допомогло їй досягти офіційного статусу в 1863 році; та філолог Еліас Лоннрот, який склав монументальний епос Калевала. Інтенсивна русифікаційна кампанія (розпочата в 1899 р.) Царя Миколи II викликала рішучий опір у Фінляндії, включаючи вбивство (1904 р.) Миколи Бобрікова, генерал-губернатора, і загальний страйк (1905 р.). За умовами, отриманими в 1906 р., Було створено однопалатний парламент (члени якого обиралися загальним виборчим правом), але цар отримав невеликі повноваження. Після успіху більшовиків у Російській революції (1917 р.) Парламент проголосив (6 грудня 1917 р.) Незалежність Фінляндії.
Нова Республіка та СРСР
У наступній громадянській війні (січень-травень 1918 р.) Між лівою Червоною гвардією (яку підтримували близько 40 000 радянських військ та підтримували тісні зв'язки з СРСР) та консервативною фінсько-націоналістичною білою гвардією на чолі з маршалом Карлом Густавом Емілем Маннергеймом та Біла гвардія за допомогою німецьких військ вийшла перемогою. Після коротких періодів правління під Пером Ервінд Свінхуфвуд (1918) та Маннергейм (1918-19) була створена республіка і обраний її перший президент Каарло Юхо Штальберг (1919). Тартуським договором 1920 р. СРСР визнав незалежність Фінляндії.
Аграрні та соціальні реформи, запроваджені після 1918 року, значною мірою загоїли рани громадянської війни, але глибокі шрами залишилися, і вони сприяли підняттю крайніх правих і лівих рухів. Як наслідок, в 1920-х - на початку 1930-х років спостерігалася значна політична нестабільність; було кілька урядових криз, і більшість міністерств базувалося на коаліціях. Комуністична партія, придушена в 1923 році, залишалася активною, поки її не було фактично знято зі сцени дискримінаційними законами в 1930 році, а правий рух Лапуа, що виник у антикомуністичних заворушеннях у 1929 році, був придушений після невдалого перевороту в 1932 році.
Фінляндія брала активну участь у Лізі Націй, до якої вона вступила в 1920 році, і вона була єдиною європейською країною, яка продовжувала шанувати борги перед Першою світовою війною перед США після появи економічної депресії на початку 1930-х років. Протягом 1930-х років Фінляндія дотримувалася нейтралістської зовнішньої політики, а в 1932 р. Підписала договір про ненапад з СРСР. Наприкінці листопада 1939 року, незабаром після початку Другої світової війни, Фінляндія зазнала нападу радянських військ, і, незважаючи на бурхливий фінський опір, організований Маннергеймом, СРСР легко вийшов переможцем до початку 1940 року (див. Фінсько-російська війна). Московським договором (12 березня 1940 р.) Фінляндія передала півострів Рибачі, його частину Карельського перешийка (включаючи Виборг) та землю, що межує з Ладозьким озером; крім того, СРСР отримав 30-річну оренду порту Ханко. Близько 400 000 жителів відступлених територій переїхали до Фінляндії.
Коли Німеччина напала на СРСР у червні 1941 р., Фінляндія об'єдналася з Німеччиною, сподіваючись тим самим повернути територію СРСР. Великобританія, але не США, оголосила війну Фінляндії. Після деяких початкових фінських успіхів радянські війська в 1944 р. Здійснили сильний наступ і змусили Фінляндію підписати перемир'я у вересні 1944 р. Ця угода підтвердила припинення території Фінляндії у 1940 р .; однак замість Ханко СРСР був переданий в оренду на півострові Поркалка поблизу Гельсінкі. Крім того, від Фінляндії потрібно було сплатити компенсацію СРСР та змусити німців евакуювати країну. У результаті наслідків війни з Німеччиною N Фінляндія була спустошена.
Післявоєнна Фінляндія
Після війни мирним договором, підписаним у Парижі в 1947 р., Перемир’я 1944 р. Було значною мірою підтверджено; Фінляндія зобов’язана була сплатити СРСР 300 мільйонів доларів репарацій та відступити Карельський перешийок (з Виборгом), Печенга (Пецамо) на крайній півночі та додаткові прикордонні райони на сході. СРСР отримав 50-річну оренду області Поркалка. Близько 420 000 фінів залишили територію, передану СРСР, і були переселені у Фінляндію. Незважаючи на великі труднощі, Фінляндія закінчила репараційні виплати до 1952 року; у 1948 р. СРСР зменшив суму приблизно на 74 мільйони доларів. У 1956 р. Поркалка повернуто до Фінляндії.
У найближчий післявоєнний період комуністи (працюючи через Фінську народну демократичну лігу) здобули значну кількість місць у парламенті та обіймали декілька посад на високому рівні, у тому числі на короткий час прем'єр-міністра. Однак, починаючи з 1948 р., Влада комуністів почала слабшати, і соціал-демократи та Аграрний союз (у 1965 р. Перейменований на партію Центр) домінували в політиці. Цим партіям майже незмінно доводилося формувати коаліційні уряди або між собою, або з іншими, меншими, партіями. У 1955 році Фінляндія вступила до Організації Об'єднаних Націй.
Нейтральна Фінляндія
Хоча наприкінці 1950-х - початку 1960-х СРСР здійснював певний вплив на внутрішню фінську політику (змушуючи, наприклад, відкликання кандидата в президенти в 1962 році), у цей період Фінляндія почала слідувати більш нейтральному курсу стосовно Рад . У 1966 році комуністи були включені до складу коаліційного кабінету вперше з 1948 року. У 1973 році парламент ухвалив надзвичайний закон про продовження третього терміну Урхо Кекконена президентом (він був обраний у 1956 році та переобраний у 1962 та 1968 роках) на чотири роки до 1978. Він залишався на посаді до 1981 року, коли його замінив Мауно Койвісто.
Комуністична партія Фінляндії поступово втрачала вплив протягом 1970-х років і остаточно розкололася в 1985 році за націоналістичною та промосковською лініями. На виборах 1987 року консерватори заповнили прогалину, яку залишили комуністи, а прем'єр-міністр консерваторів Гаррі Холкері вступив на посаду в 1987 році, очоливши коаліційний уряд, до складу якого входили соціал-демократи. Це залишило партію "Центр" як опозицію вперше після здобуття незалежності. Економічний розпад СРСР у 1991 році спричинив сильний спад у Фінляндії, оскільки країна велику торгівлю з Радами. Радянська дезінтеграція також призвела до скасування фінсько-радянського оборонного договору 1948 р. Та до зобов'язання Росії поставитись до свого фінського сусіда як до рівного.
У 1991 році Еско Ахо став прем'єр-міністром, очолював уряд правого центру, але його партія зазнала великих втрат на виборах 1995 року, і уряд ліво-правого коаліції на чолі з соціал-демократом Пааво Ліппонен вступив на посаду. У 1994 році Марті Ахтісаарі, соціал-демократ і дипломат, став першим президентом Фінляндії, обраним шляхом прямого народного голосування (вибори були раніше виборчою колегією). Протягом 90-х років Фінляндія зосереджувалась на зменшенні рівня безробіття та посиленні інтеграції із Західною Європою; вона стала членом Європейського Союзу в 1995 році. Тар'я Халонен, міністр закордонних справ, була обрана президентом у 2000 році та переобрана в 2006 році; вона була першою жінкою, яка займала цю посаду.
Парламентські вибори в березні 2003 року дали вузьку множину опозиційній партії "Центр", і лідер партії Анелі Яаттнармакі стала прем'єр-міністром, очоливши лівий центр уряду. Використання витіклих урядових документів під час кампанії Яаттнамакі, яка стала першою жінкою-прем'єр-міністром Фінляндії, призвела до її відставки в червні, і Матті Ванханен, також партія Центру, досяг її успіху. Однак, «Яаттнамакі» згодом був виправданий за звинуваченням, пов'язаним з інцидентом.
No comments:
Post a Comment