Democratic party - American political party; the oldest continuous political party in the United States.
Origins in Jeffersonian Democracy
When political alignments first emerged in George Washington's administration, opposing factions were led by Alexander Hamilton and Thomas Jefferson . In the basic disagreement over the nature and functions of government and of society, the Jeffersonians advocated a society based on the small farmer; they opposed strong centralized government and were suspicious of urban commercial interests. Their ideals—opposed to those of the Federalist party —came to be known as Jeffersonian democracy, based in large part on faith in the virtue and ability of the common man and the limitation of the powers of the federal government. This group of Anti-Federalists, who called themselves Republicans or Democratic Republicans (the name was not fixed as Democratic until 1828), supported many of the ideals of the French Revolution and opposed close relations with Great Britain.
Led by Jefferson and his ally James Madison , the group had become a nationwide party by 1800, winning the support of Aaron Burr and George Clinton in New York, of Benjamin Rush and Albert Gallatin in Pennsylvania, and of most influential politicians in the South. Jefferson became President in 1800 in an election that has often been called a turning point in American history. With this election emerged an alliance between Southern agrarians and Northern city dwellers, an alliance that grew to be the dominating coalition of the party. With Madison and James Monroe succeeding Jefferson, the party's "Virginia dynasty" held the presidency until 1824.
The Dominant Party
As the Federalist party waned, politics came to consist mainly of feuds within the Democratic Republican organization, such as the opposition of the Quids to Madison's election (1808) and the peace ticket led by De Witt Clinton (1812). By 1820 the party dominated the nation so completely that Monroe was reelected without opposition. But the foundations for political regrouping were being laid.
In 1824 the electoral vote was split between Andrew Jackson , John Quincy Adams , William H. Crawford , and Henry Clay ; when the election went into the House of Representatives, Clay threw his support to Adams, who won. Jackson was elected in 1828 and in 1832 (when his followers held the first national convention of the Democratic party). In the debates of his administrations, especially over his dissolution of the Bank of the United States and the nullification controversy, opposition ultimately coalesced in the Whig party .
The 1960s to the Present
In 1960, John F. Kennedy narrowly defeated the Republican candidate, Richard M. Nixon, in the presidential race. Upon Kennedy's assassination (1963), Lyndon B. Johnson became president and won a landslide victory in 1964 against the conservative Republican Barry Goldwater. His administration was marked by much social welfare and civil-rights legislation but the conduct of the Vietnam War split the party, and when combined with the strong third-party showing of the conservative Southern Democrat George C. Wallace , led to the defeat of Hubert H. Humphrey by Richard Nixon in 1968.
The Democratic party of the 1970s and 80s was an uneasy alliance among labor, urban, and ethnic minority groups, intellectuals and middle-class reformers, and increasingly disaffected Southern Democrats. In 1972 the balance in the party was further upset with the nomination of George McGovern , whose defense and social welfare views proved unacceptable to many labor unions and other groups, while the South continued to swing its support to national Republican candidates. Although the Democrats retained their solid majorities in Congress (except for the Senate in 1980, 1982, and 1984), the victorious national coalition built by Nixon was sustained by Ronald Reagan in 1980 and 1984 and by George H. W. Bush in 1988. Jimmy Carter , a Democrat from Georgia, may have won in 1976 because of the political scandals that emerged during the second Nixon administration and by temporarily recalling Southern Democratic voters to the fold.
The Nov., 2002, elections, however, returned control of both houses of Congress to the Republicans. Senator John Kerry easily won the party's 2004 presidential nomination, but he was soundly defeated in the general election by President Bush. The party also saw the Republicans further solidify their majorities in Congress.
Origins in Jeffersonian Democracy
When political alignments first emerged in George Washington's administration, opposing factions were led by Alexander Hamilton and Thomas Jefferson . In the basic disagreement over the nature and functions of government and of society, the Jeffersonians advocated a society based on the small farmer; they opposed strong centralized government and were suspicious of urban commercial interests. Their ideals—opposed to those of the Federalist party —came to be known as Jeffersonian democracy, based in large part on faith in the virtue and ability of the common man and the limitation of the powers of the federal government. This group of Anti-Federalists, who called themselves Republicans or Democratic Republicans (the name was not fixed as Democratic until 1828), supported many of the ideals of the French Revolution and opposed close relations with Great Britain.
Led by Jefferson and his ally James Madison , the group had become a nationwide party by 1800, winning the support of Aaron Burr and George Clinton in New York, of Benjamin Rush and Albert Gallatin in Pennsylvania, and of most influential politicians in the South. Jefferson became President in 1800 in an election that has often been called a turning point in American history. With this election emerged an alliance between Southern agrarians and Northern city dwellers, an alliance that grew to be the dominating coalition of the party. With Madison and James Monroe succeeding Jefferson, the party's "Virginia dynasty" held the presidency until 1824.
The Dominant Party
As the Federalist party waned, politics came to consist mainly of feuds within the Democratic Republican organization, such as the opposition of the Quids to Madison's election (1808) and the peace ticket led by De Witt Clinton (1812). By 1820 the party dominated the nation so completely that Monroe was reelected without opposition. But the foundations for political regrouping were being laid.
In 1824 the electoral vote was split between Andrew Jackson , John Quincy Adams , William H. Crawford , and Henry Clay ; when the election went into the House of Representatives, Clay threw his support to Adams, who won. Jackson was elected in 1828 and in 1832 (when his followers held the first national convention of the Democratic party). In the debates of his administrations, especially over his dissolution of the Bank of the United States and the nullification controversy, opposition ultimately coalesced in the Whig party .
The 1960s to the Present
In 1960, John F. Kennedy narrowly defeated the Republican candidate, Richard M. Nixon, in the presidential race. Upon Kennedy's assassination (1963), Lyndon B. Johnson became president and won a landslide victory in 1964 against the conservative Republican Barry Goldwater. His administration was marked by much social welfare and civil-rights legislation but the conduct of the Vietnam War split the party, and when combined with the strong third-party showing of the conservative Southern Democrat George C. Wallace , led to the defeat of Hubert H. Humphrey by Richard Nixon in 1968.
The Democratic party of the 1970s and 80s was an uneasy alliance among labor, urban, and ethnic minority groups, intellectuals and middle-class reformers, and increasingly disaffected Southern Democrats. In 1972 the balance in the party was further upset with the nomination of George McGovern , whose defense and social welfare views proved unacceptable to many labor unions and other groups, while the South continued to swing its support to national Republican candidates. Although the Democrats retained their solid majorities in Congress (except for the Senate in 1980, 1982, and 1984), the victorious national coalition built by Nixon was sustained by Ronald Reagan in 1980 and 1984 and by George H. W. Bush in 1988. Jimmy Carter , a Democrat from Georgia, may have won in 1976 because of the political scandals that emerged during the second Nixon administration and by temporarily recalling Southern Democratic voters to the fold.
The Nov., 2002, elections, however, returned control of both houses of Congress to the Republicans. Senator John Kerry easily won the party's 2004 presidential nomination, but he was soundly defeated in the general election by President Bush. The party also saw the Republicans further solidify their majorities in Congress.
ПЕРЕКЛАД
Демократична партія - американська політична партія; найстаріша безперервна політична партія в США.
Витоки демократії Джефферсона
Коли в адміністрації Джорджа Вашингтона вперше з'явилися політичні розв'язки, протистоячі фракції очолили Олександр Гамільтон і Томас Джефферсон. В основному розбіжності щодо природи та функцій уряду та суспільства, Джефферсоняни виступали за суспільство, засноване на дрібному фермері; вони виступали проти сильної централізованої влади та підозріло ставились до міських комерційних інтересів. Їх ідеали - протилежні федералістичній партії - стали називати Джефферсонівською демократією, що ґрунтується значною мірою на вірі в доброчесність і здатність простої людини та обмеженні повноважень федерального уряду. Ця група антифедералістів, яка називала себе республіканцями або демократичними республіканцями (ім'я не було закріплено як демократичне до 1828 року), підтримувало багато ідеалів Французької революції і виступало проти тісних відносин з Великобританією.
Під керівництвом Джефферсона та його союзника Джеймса Медісона група до 1800 р. Стала загальнонаціональною партією, здобувши підтримку Аарона Берра та Джорджа Клінтона в Нью-Йорку, Бенджаміна Раша та Альберта Галлатіна в Пенсильванії та найвпливовіших політиків Півдня. Джефферсон став президентом у 1800 році на виборах, які часто називали поворотним моментом в американській історії. З цими виборами утворився союз між південними аграріями та мешканцями північних міст, союз, який перетворився на домінуючу коаліцію партії. Коли Медісон та Джеймс Монро наслідували Джефферсона, партія "Віргінія" династії обіймала головування до 1824 року.
Пані партія
У міру зменшення федералістичної партії політика полягала в основному з ворожнечами в рамках Демократичної республіканської організації, наприклад, протидія виборів Медісона (1808) і мирного квитка під керівництвом Де Вітта Клінтона (1812). До 1820 р. Партія домінувала над нацією так повно, що Монро був переобраний без опозиції. Але були закладені основи політичної перегрупування.
У 1824 р. Виборчий голос був розбитий між Ендрю Джексоном, Джоном Квінсі Адамсом, Вільямом Х. Крофордом та Генрі Клей; коли вибори перейшли до Палати представників, Клей кинув свою підтримку Адамсу, який переміг. Джексон був обраний у 1828 р. Та у 1832 р. (Коли його послідовники провели перший національний конгрес Демократичної партії). У дебатах його адміністрацій, особливо з приводу його розпуску Банку Сполучених Штатів та суперечки про недійсність, опозиція в кінцевому рахунку згуртувалася в партії Віг.
1960-х до сьогодення
У 1960 році Джон Ф. Кеннеді вузько переміг кандидата від республіканців Річарда М. Ніксона в президентській гонці. Після вбивства Кеннеді (1963) Ліндон Б. Джонсон став президентом і здобув перемогу в 1964 році проти консервативного республіканця Баррі Голдвотер. Його адміністрація була відзначена великим законодавством про соціальний добробут та громадянські права, але ведення війни у В'єтнамі розкололо партію, і в поєднанні з сильним стороннім демонстрацією консервативного південного демократа Джорджа К. Уолласа призвело до поразки Губерта Х. Хамфрі Річарда Ніксона в 1968 році.
Демократична партія 1970-х та 80-х років була непростим союзом між трудовими, міськими та етнічними меншинами, інтелігенцією та реформаторами середнього класу та все більше невдоволювалась південними демократами. У 1972 р. Баланс у партії було додатково порушено висуненням Джорджа МакГоверна, чиї погляди на захист та соціальну допомогу виявилися неприйнятними для багатьох профспілок та інших груп, тоді як Південь продовжував надавати підтримку національним кандидатам у республіканці. Хоча демократи зберегли своє тверде більшість у Конгресі (крім Сенату у 1980, 1982 та 1984 роках), переможна національна коаліція, побудована Ніксоном, була підтримана Рональдом Рейганом у 1980 та 1984 роках та Джорджем Буш-Бушем у 1988 році. Джиммі Картер, Демократ із Грузії, можливо, виграв у 1976 році через політичні скандали, що виникли під час другої адміністрації Ніксона, і тимчасово відкликаючи виборців з південних демократів.
Однак, вибори у листопаді 2002 року повернули контроль над обома палатами Конгресу республіканцям. Сенатор Джон Керрі легко переміг у номінації на виборчу партію 2004 року, але він був суттєво переможений на загальних виборах президентом Бушем. Партія також побачила, як республіканці ще більше зміцнюють свою більшість у Конгресі.
No comments:
Post a Comment